"Панургове стадо"
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. А. Гайдучок
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Панургове стадо"». Краткое содержание книги:
В обох творах письменник, використовуючи наукову основу, яскраво зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, в якому наукові відкриття застосовуються не на користь, а на шкоду людині. Винахід в галузі біології, який мав відкрити російському емігрантові двері на батьківщину, потрапивши до рук капіталіста, використовується проти робітників, яких замінюють мавпами («Панургове стадо»); інший винахід — в галузі хімії — служить у капіталістичному світі для того, щоб одурманити свідомість людей і примусити їх, не помічаючи небезпеки, іти під кулі («Божевільна рота»).
Цікаві за змістом, гостросюжетні, ці оповідання безумовно заслуговують на увагу читача.
— Злючка! Завидно? Шкода, що ти вчора не був тут. Тато теж був на пляжі. Він дуже цікавиться твоїм відвідуванням вечірніх лекцій університету.
— Доллі, - сказав серйозно Андрій, — я дуже вдячний тобі за намагання пом’якшити удари по моєму самолюбству. Але це ні до чого! Я ж знаю, що твій батько не терпить мене, а тому аж ніскільки не цікавиться моїми заняттями. Полковник Батьянов не може мені простити минулого.
— А ти мені ніколи не розповідав, Андрію, — промовила дівчина, — чи давно знайомий з батьком.
— До війни я навіть не підозрівав про його існування. Ми познайомилися в армії. Ти ж знаєш, що він командував нашою танковою бригадою.
Андрій замовк. Пересипаючи з долоні на долоню пісок, він замислився. Перед ним майнуло пережите.
Давно це було! І разом з тим так недавно. Похмурий Архангельськ. На транспорти вантажать «білий Сенегал» — російські дивізії, що вирушали у Францію. Потім море. Погашені вогні. Лише кілька днів тому в цьому районі німецькі підводні човни вчинили справжній погром. Два тижні чекання смерті, яка щохвилини могла настати від вибуху міни під кормою чи біля носа. І ось Марсель. Квіти! Овації! Жіночі поцілунки рукою! І одразу ж брудні окопи Шампані. Громові вибухи «чемоданів». Страшна «висота 801». Гори трупів. Потім 1917. І, нарешті, Ла Куртін, кривавий Ла Куртін!..[1]
Доллі доторкнулася пальчиком до його лоба.
— Я знаю, що тут! Не треба думати про це.
Андрій труснув головою, немов відганяючи важку дрімоту.
— Так! — заговорив він. — Саме в Ла Куртіні розійшлися наші дороги, полковника Батьянова і капітана Араканцева. Я втік, не бажаючи потрапити на алжірську каторгу, довго переховувався, а потім почав заробляти хліб власними руками. Для мене це, як для колишнього електротехніка, справа знайома. А полковник Батьянов продовжував «класти життя» на славу Франції, був тяжко поранений, одержав за це командорський хрест Почесного легіону і відставку без пенсії.
— Я знаю це, — сказала Доллі.
— Не все знаєш. Це було вже після Версальського миру, коли в Росію відправляли горезвісний «легіон честі»[2].
Твій батько, — він, мабуть, любив мене, — прийшовши до мене, сказав: «Капітане, ось нагода спокутувати ваше ганебне минуле. Записуйтесь у «легіон честі». Мене, на жаль, не прийняли, я інвалід. Але за мене пішов мій син!» Я відповів, що в мене нема ніякісінького бажання йти в добровольчу армію. Відвойовувати для панів поміщиків їх вишневі сади не хочеться. В Червону Армію — інша справа! Він пішов, і наші шляхи розійшлися. А ти говориш про його інтерес до моїх вечірніх університетських занять… Що ти читаєш, що це в тебе за книжка?
2. Зоологічний каталог
— Це?.. Це?.. Ой лишенько, та що ж це я взяла? — здивовано вигукнула дівчина, дивлячись на товсту книжку, що лежала в неї на колінах. — Я хотіла взяти новий роман Харді, а помилково схопила зовсім інше.
— Що це? — Андрій взяв книжку…
— Зоологічний каталог фірми Гагенбека!
— Ти що ж, хочеш відкрити зоосад?
— Збожеволів! — розреготалася Доллі. — Та це і не мій каталог. З ним носиться останній час Пфейфер.
— Пфейфер? — здивовано закинув голову Араканцев. — Фрідріх Пфейфер?
— Ти знаєш його? — здивувалася в свою чергу Доллі.
— Дуже добре, — їдко усміхнувся Андрій. — Я цілих три роки працював на його гамбурзькій фабриці. Та хто ж не знає Пфейфера? Товстий Фрідріх — так прозвали його в Гамбурзі — промисловець, банкір і авантюрист, завжди зайнятий, завжди кипить, мов луг. А хіба він тут?
Кажучи це, Араканцев перегортав гагенбеківський каталог, з задоволенням розглядаючи чудово зроблені кольорові фотографії тварин.
Мелькали то бридкий крокодил, то смугастий мешканець джунглів — тигр, зажурений вологодський ведмедик, добродушний слон, барвисті різноколірні папуги.
— Так, він тут, — відповіла дівчина, — приїхав до тата у справі.
— Ого! — здивовано звів брови Араканцев. — Полковник Батьянов працює для чорного інтернаціоналу? Я чув, що Григорій Миколайович, вийшовши у відставку, знов почав працювати в своїй галузі як інженер-механік, але щоб він погодився співробітничати з Пфейфером — цього я не чекав!..
— Андрію! — докірливо промовила Доллі. — Що ти кажеш? Співробітництво не служба.
1
У таборах поблизу Ла Куртін російські реакційні генерали, змовившись з французьким урядом, розстріляли російських солдатів, що відмовились після Лютневої революції битися за інтереси французьких біржовиків.
2
Французький уряд за допомогою погроз і обіцянок сформував з російських солдатів, які залишилися живими і яких не вигнали на каторгу, так званий «легіон честі» і відправив його до Денікіна.