Panicoffski

Розповім усю правду: народився я, Освальдо Панікоффскі, в Україні. Це там, на Сході… Як каже моя дівчина Беґонія (або просто Беґі — є там у її Еспанії такі екзотичні імена — люблю…): «Esta mas alla de Alemania» (тобто це — десь там далі за Німеччиною). І справді: це таки там. Й ім'я моє типово українське: спитайте в будь-якого українця. Ну принаймні прізвище. А от ім’я — теж таки дуже популярне. У моїй країні чи не половину хлопців звати Фідель або Че, бо ґенерація моїх батьків дуже любила кубинську революцію та її вождів, не кажучи вже про своїх власних: Леніна там, Пушкіна, Сталіна, Лєрмонтова і Троцького. Правда, для мене батькам трапився вождь менш відомий — тодішній комуністичний президент Куби Освальдо Дортікос, і в школі діти навіть наважилися дати мені прізвисько «Асфальто Тротуаро» (з Брежнєвим би так не ризикували), зате тепер знайомі англійці (багато хто з них ходить до мене раз на тиждень на уроки сальси) кажуть просто: Освальд (начулися свого часу про Лі Гарві Освальда, що застрелив — а може, то був і не він? — президента Кеннеді). Я сальсу танцюю дуже добре, якщо хтось теж хоче ходити на уроки, то ось, прошу дуже, всі дані на моєму інтернет-сайті: www.osvaldo.panicoffski.com. Добре, відкрию вже вам таємницю: байка про Арґентину на початку — це якраз для викладання сальси (ви ж все-одно це прочитаєте на сайті). Але скажіть-но мені: ну хто схоче вчитися латинського танцю в українця? По-перше, де це? А по-друге, де б це не було, це не є ні «сексі», ні «кул», як завжди втирає мені Беґі. Я й сам це знаю — для просунутого англійця сексі-країни — це Еспанія, Італія, Бразилія, ну, ще Хорватія в крайньому разі… А смакам Беґі довіряю. Вона має просто феноменальне чуття, ба навіть передчуття щодо моди, незважаючи на те, що їй лише 21 рік… Так от я й вигадав леґенду про Буенос-Айрес, діда-еміґранта з України і бабу-танцюристку, що прищепила любов до танцю. Насправді ж танцюю порівняно недавно — років зо п'ять, як почав. Просто маю хист і завжди там, в Україні, щось танцював: то подоляночку, то перемінним кроком ходив на уроках ритміки у школі, згодом балет, а насамкінець і гопака у темі національного відродження дістався. Аж потім з кубинкою Карменчо на латинських вечірках у Варшавському університеті перейшов безпосередньо до самої сальси й уроків латинської пристрасти, слухаючи тим часом ще й курс сучасної польської літератури… А еспанську я й так знаю, тим більше що так доля склалася: весь час маю подружок-носійок, так званий «горизонтальний словник», як влучно зауважив один знайомий ісландський інтелектуал… Взагалі ж сальса — це тобі, але й додаткові гроші, — теж приємно: викладаю раз на тиждень, а так я — журналіст, доктор наук і поліглот. І хай вас не збиває з пантелику моє фото у пашпорті: я навмисно сфотографувався у футболці бразилійського клубу Фламенґо, щоб розрядити напруження, коли перетинаю різні кордони. А подорожую за редакційними завданнями кудись мало не щомісяця. З українським же пашпортом, може, знаєте, завжди якісь затримки. Футболка часто допомагає, хоча недавно ця нервова лесболка на пашпортному контролі з камінною пикою спитала-таки, чи я футболіст і чому тоді так зодягся для пашпортного фото. Бувають же нудні індивіди… Мов я знаю кілька різних — у дитинстві батьки, за фахом мовники, провели зі мною експеримент: кожен із них говорив зі мною иншою нерідною мовою. Потім я до тих мов звик, рідну й так підчепив з оточення, а решти п'яти якось легко потім навчився.