Право на пиво

Якщо я правильно розрахував координати, пошуки не мали бути занадто довгими. Години дві, максимум три. Я перевірив набої обох бластерів, зробив прив’язку системи навігації до корабля й гравітака, встановив хронометр на зворотний відлік і рушив. Піша прогулянка трохи не відповідала системі безпеки, але зараз мені захотілося романтики — відчути себе первісним мисливцем чи навіть розвідником. Зрештою, нейрошолом передавав відбиток з моєї сітчатки до II, і я завжди міг сподіватися на вогневу підтримки гравітака.

На жаль, той-таки шолом дуже звужував поле огляду, а мембранний респіратор перешкоджав диханню, тому я пізно зауважив птахоподібне страховисько, що на величезних шкірястих крилах спікірувало звідкілясь збоку. Сильний удар у плече збив мене на землю. Я встиг згрупуватися й уже через секунду після падіння одним пострілом знешкодив цього демона. Видовище було варте уваги, але я більше не мав часу на романтичні пригоди, тому увімкнув панорамний відеосенсор, що передавав безпосередньо до мого зорового центру картинку навіть того, що відбувалося за спиною, та пішов далі до лісу. Десь там була річка. Глибока стародавня річка, яка широкими і розлогими звивами текла до океану, але не впадала у нього, — величезні болота повністю вбирали її, до останньої краплі.

Я дістався до річки без пригод, лише раз у лісі мені довелося поступитися дорогою істоті розміром з гіпопотама, але подібній на жабу. В лісі справді росло кілька кипарисів, ну, майже кипарисів. Я пішов берегом проти течії сам не дуже розуміючи, що сподіваюся відшукати. Зрозуміло, що не побачив ніякого промислового устаткування, жодних труб або насосних станцій. Власне, я знав, що нічого цього тут не буде — просто мені хотілося нарешті сісти на цю планету. Мабуть, десь у глибині підсвідомості просто було бажання прогулятися берегом цієї річки та обдумати свої дії надалі…