Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Ця книжка є своєрідним, але не єдиним підсумком великої роботи. Були вже згадані лекції та виступи, статті та інтерв’ю, дисертація Маркіяна Бема, присвячена міжнародно-правовим поглядам Рафала Лемкіна, тему якої він обрав саме після спілкування із професором Сендсом, та дисертація Ігоря Земана на тему львівської школи міжнародного права, в якій він приділив значну увагу постатям Лемкіна та Лаутерпахта, не в останню чергу завдяки праці Філіпа. І ще був фільм «Що вчинили наші батьки: нацистський спадок» («What Our Fathers Did: A Nazi Legacy»), присвячений долі Ганса Франка та Отто фон Вехтера, які є другорядними героями «Східно-Західної вулиці».
Під час зйомок фільму влітку 2014 року ми зайшли в будинок, що на вулиці Шептицьких, в якому колись жив дідусь Філіпа Сендса. Один із мешканців будинку — літній чоловік з паличкою — впізнав Філіпа (бо він вже був тут під час одного з візитів до Львова) і дуже зрадів, запросивши до себе додому. Там ми відзняли кілька кадрів, які не ввійшли до фільму, зокрема — той епізод, коли Філіп запитав, чому цей чоловік такий радий бачити його і що це значить для нього. «Це значить, що ми — Європа! — широко усміхаючись, пояснив чоловік. — Що ми вже були там і просто повертаємося!»
У цьому і є головне значення цієї книги, роботи професора Сендса та відновлення пам’яті про Лемкіна, Лаутерпахта та інших видатних осіб, правників і не правників, які були пов’язані зі Львовом. Це означає повернення Львова та України у міжнародний контекст через спільну історичну спадщину з Європою та світом, повернення до традицій, які можуть стати дороговказами, яких зараз потребує суспільство (принаймні точно — правниче середовище). І залишається лише вірити, що ми зможемо прийняти цих людей і сприйняти їх як частину нашої історії.
Читаючи цю книгу, варто пам’ятати, що вона є непростою, особистою, а в розділі, де йдеться про історію родини автора, — навіть інтимною. Але вона також є поглядом на частину історії міжнародного права, історії Другої світової війни, історії Голокосту, зрештою, історії Львова та України із зовсім іншої перспективи, провокує на роздуми і резонує емоціями. І саме це, мабуть, і є найкращим свідченням рівня книги.
Обидва головні персонажі — і Лемкін, і Лаутерпахт — описані в ній не як епічні герої, а як звичайні люди зі складними характерами: вперті, наполегливі, егоїстично віддані своїй меті і на шляху до неї не готові йти на компроміси й приймати думку інших. Але вони однаково жертовні, далекоглядні і здатні не втрачати віру, наштовхуючись на нерозуміння і тактичні невдачі. І саме тому здобули визнання (хай і не завжди вчасне) як одні з найвидатніших юристів-міжнародників в історії.
Антигероєм у цьому сюжеті, попри певне уособлення в постатях Ганса Франка та Отто фон Вехтера, виступає сукупний жах тих злочинів, які мали місце під час Другої світової війни і які змусили Лемкіна і Лаутерпахта працювати над новими механізмами протидії та покарання за такі злочини. І риторичним буде питання: чи вони були б згодні відмовитися від слави та визнання, лише б не бути свідками таких злочинів?
Нарешті, майже детективна історія Леона Бухгольца і його рідних та близьких торкає чи не найбільше. З одного боку, це лише одна з багатьох мільйонів схожих історій, котрі мали місце в цей час. Проте саме переплетення з історіями головних героїв та подіями, про які йдеться в книзі, приводить в кінці до розуміння ще однієї істини: насправді найбільш глобальні події відбуваються на відстані витягнутої руки і можуть зачепити будь-кого. Будь-де. І будь-коли.
Якщо б мене попросили двома словами описати: «А про що ця книга?», я б відповів, що про злочини і покарання за них, а радше про неминучість покарання. Цей сюжет зустрічається дуже часто, але він, на жаль, ніколи від того не стає менш актуальним, і нагадувати про нього потрібно завжди, особливо в наш час. Про те, що коло замикається завжди. І хоч би як злочинці заперечували свою провину чи були впевненими у своїй правді — в кінці шлях злочинів завжди веде до Нюрнберга, де на всіх чекає правосуддя та усі будуть змушені визнати провину.
У зв’язку із цим у мене перед очима стоїть ще одна сцена. Під час зйомок фільму у 2014 році ми відвідали місце масового вбивства та поховань жертв Голокосту у Жовкві. Син Отто фон Вехтера — Хорст, який все життя присвятив виправданню батька, — стоячи там, заперечував батькову провину в цьому злочині, стверджуючи, що він не знав, не міг перешкодити, виконував накази. Проте вкінці, коли камера уже була вимкнена і Хорст залишився майже наодинці, то зірвав кілька польових квітів та поклав їх до невеликого пам’ятника жертвам. Коло замкнулося.