Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Персі Біші Шелі народився 4 серпня 1792 р. в багатій аристократичній сім'ї. Його дід - баронет і член парламенту від партії віґів, батько — землевласник у графстві Сасекс. Середовище, яке мало б сформувати світогляд поета, відзначалося крайнім консерватизмом. Усі його родичі за політичними переконаннями були монархістами, за релігійними — ревними прихильниками англіканської церкви; жоден з них не мав хоча б найменших літературних чи мистецьких нахилів. Майбутнє старшого сина, спадкоємця титулу та місця в парламенті, було відоме заздалегідь. Це — політична, парламентська діяльність. В привілейованому Ітонському коледжі, де Шелі навчається з дванадцяти років, він запам’ятався вразливим, нервовим хлопчиком. «Мене двічі виключали…» — напише він про ненависну школу. В 1810 р. Шелі вступає до кращого університету Англії, про який скаже: «Оксфордське середовище було для мене нестерпним…»
Як і сподівалися батьки, Шелі став політиком, але спрямував свої сили проти ідеології та реальної влади того класу, з якого походив. Його діяльність почалася ще в університеті. Спочатку анонімні антиурядові вірші, потім брошура «Необхідність атеїзму», написана спільно ще з одним юним вільнодумцем, призвели до негайного відрахування Шелі з числа студентів та конфлікту з сім’єю. Рідний батько визнав його вплив небезпечним і заборонив зустрічатися з молодшою сестрою. Дев’ятнадцятирічним почав Шелі самостійне життя, та вже тоді він вважав себе атеїстом і революціонером з ясними, зрілими поглядами, складнощі завтрашнього дня його не лякали.
В юності Шелі не спізнав злигоднів, тому не обставини власного життя і не спостереження за життям народним (навчаючись у закритій школі, він його просто не бачив), а книги визначили напрямок розвитку поета. Ще в Ітоні читання стародавніх, особливо Лукреція, привело його до думки про те, що Бога немає. Потім французька література Просвітництва привернула увагу не тільки до філософських, а й до соціальних проблем. І, нарешті, ідеї найбільшого критика суспільних установ Вільяма Ґодвіна, в яких з’єдналися Просвітництво XVIII з утопічним соціалізмом XIX віку, — «…по-справжньому думати й почувати я почав, тільки прочитавши „Політичну справедливість“, хоч з того часу мої почуття зробилися тривожнішими, боліснішими, живішими, і я став більше схилятися до дій, ніж до споглядання». Не Ітон і не Оксфорд, а самостійне вивчення ліберальної філософії та політекономії європейського Просвітництва — єдина школа Шелі; заповітів її він ніколи не зрадив.
Шелі володів вродженим почуттям справедливості та проникливим зором, спрямованим на сучасне йому життя. Страждання народу Англії та й інших народів, пригноблених чужоземними завойовниками чи своїми тиранами, засліплених фальшивою вірою, оберталися для нього джерелом нестерпної душевної муки. Він наївно мріяв одержати свій великий спадок (якого так і не дістав), щоб застосувати гроші на політичну боротьбу. В Нотинґемі він — свідок руху лудитів (на їх захист у палаті лордів виступив Байрон): «Я побачив злидні. Робітники голодують… В Нотінґем послано війська…» В Дубліні він намагається організувати асоціацію боротьби проти англійських поневолювачів, і ці сміливі задуми лякають самого Ґодвіна — духовного батька Шелі. Наполеона поет сприймає як особистого ворога: «Я його ненавиджу і зневажаю», — а видовище повоєнної руїни Франції його жахає.
Хоч би де був Шелі — на батьківщині чи за кордоном — він стежить за народними виступами англійських пролетарів. З листа до Байрона в Італію читаємо: «Весь суспільний розвиток там (в Англії. — С. П.) у загрозливому стані». Здається, криза от-от призведе до останнього бою між трудівниками і гнобителями, і Шелі напружено думає, якою повинна бути майбутня революція — мирною чи здійсненою шляхом повстання.
Життя Шелі було романтичнішим за найромантичніший міф. Драматичні перипетії цієї життєвої історії неймовірніші за сюжет роману. Він переймався ідеями, як почуттями, почуття ж його були запаморочливо гострими і водночас швидкоплинними. В 1811 р. з дівчиною «низького походження» Гарієт Вестбрук Шелі тікає до Шотландії. Після цього розрив з колом батьків став остаточним, але поквапливий перший шлюб виявився невдалим. В 1814 р. Шелі знову тікає, цього разу на континент, з юною Мері Ґодвін, дочкою філософа й письменника. Не розлучившись із першою дружиною, Шелі вступає в громадянський шлюб. З того часу вимовляти ім’я поета вважалося непристойним у «порядному товаристві».