У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

— Шатобріан, хай би там що, живий і досі, а Бальзак — великий письменник, — заперечив пан де Шарлюс; він досі поділяв Сваннові смаки, і Брішо дратував його. — Бальзак пізнав навіть такі пристрасті, які не відомі іншим: ті пристрасті як і намагаються простежити, то лише з метою їх заплямувати. Не буду більше згадувати про несмертельні «Утрачені ілюзії», але й «Сарацин», і «Золотоока дівчина», і «Жага у пустелі», навіть трохи загадкова «Фальшива коханка» — усі ці твори потверджують мою думку. Коли я розмовляв про «знатурені» Бапьзакові риси зі Сванном, той сказав мені: «Ви з Теном однодумці». Я не маю чести бути знайомим з паном Теном, — додав де Шарлюс, привчений зовсім недоречно вживати слова «пан» перед прізвищем великого письменника, як усі світовці, переконані, що таке «панкання» робить письменникові честь, а може, охочі дотримати дистанцію, ясно стверджуючи в такий спосіб, що з ним не знайомі, — я не знайомий із паном Теном, але мені було дуже приємно, що ми з ним однодумці. — Зрештою пан де Шарлюс, попри свої дурні світські забобони, мав олію в голові, і цілком імовірно, що якби завдяки якомусь давньому шлюбові його рід покревнився з родом Бальзака, він радів би (як радів би й сам Бальзак), але свою радість виявляв би так, щоб вона виглядала як чарівна поблажливість.