Пастка на дурнів

35. Майло рветься в бій

Йоссар’ян молився — уперше в житті. Укляк перед Кристі й молив його не викликатися добровільно на додаткові завдання: своїх сімдесят завдань він відлітав ще до того, як Вождь Зелений Вуж таки помер у шпиталі від запалення легень, а Кристі міг попроситись на його місце.

Та хлопець був невблаганний.

— Але я мушу літати, — зніяковіло всміхаючись, стояв він на своєму. — Інакше — прощавай, Європо!

— Ну то й що? Ну й слава богу!

— Я не можу їхати додому, коли вона залишається тут.

— Це ти серйозно?

— Без неї я не можу, — понуро кивнув головою Кристі.

— Тоді вимагай, щоб тебе списали на землю, — наполягав Йоссар’ян. — Норму ти виконав, а льотна надбавка тобі до лампочки. Попросись до розвідвідділу на місце Вождя. Терпів же той якось капітана Гадда, витерпиш як-небудь і ти.

— Туди мене не переведуть, — скрушно зітхнувши, похитав головою Кристі, і щоки його залились густим соромливим рум’янцем. — Полковник Порк прямо каже: або літай понад норму, або прощавай, Європо!

— От падлюка! — з серцем лайнувся Йоссар’ян.

— Та мене, власне, це не дуже турбує. Злітав сімдесят разів — і хоч би що, то, може, й далі бог помилує.

— Нічого сам не вирішуй, поки я не поговорю з одним чоловіком, — рішуче сказав Йоссар’ян і побіг шукати допомоги у Майла. А за хвилину вже й сам Майло побіг до полковника Пескарта, щоб той допоміг йому самому дістати більше бойових завдань.

На той час на бойовому рахунку Майла Майдербайдера вже налічувалось чимало ратних подвигів. Мужньо нехтуючи смертельною небезпекою під шаленим вогнем критики, він поцінно заганяв німцям пальне та підшипники: це давало чималий зиск і водночас допомагало продовжити статус-кво, бо підтримувало належну рівновагу між обома воюючими сторонами. Потрапляючи під найжорстокіший обстріл з боку противника, він ніколи не втрачав притаманного йому самовладання і по-рицарськи легко забував найстрашніші образи. Самовіддано виконуючи свій обов’язок, Майло так здув ціни в їдальнях, що солдатам та офіцерам ледве вистачало на прохарчування всієї їхньої платні. Щоправда, харчуватись їх ніхто не силував: як палкий поборник прав людини, Майло ненавидів будь-який примус, і кожен був вільний здохнути з голоду, коли і де йому заманеться. Коли ж перед лицем його фронтального наступу на їхні гаманці бойовий склад ескадрильї заліг в оборону, Майло не відступав і, ризикуючи своїм добрим ім’ям, ба часом навіть і головою, вводив у дію свою далекобійну артилерію — закон попиту і пропонування, і навіть тоді відстоював історичне право вільної людини правити з ближнього свого стільки, скільки той може дати, якщо не хоче простягти ноги. Відступав Майло лиш у крайніх випадках — тільки тоді, коли раптом виникала реальна небезпека дістати по пиці.

Якось Майла застукали на гарячому: кощавий майор із штату Міннесота відкрито звинуватив його в обкраданні співвітчизників. А в результаті Майлові акції піднялися ще вище. На очах у всіх він продемонстрував, що слова в нього ніколи не розходяться з ділом. Коли бунтівний майор, зухвало накопиливши губи, почав вимагати свого паю, що його, згідно запевнень Майла, має кожен член синдикату, Майдербайдер з гідністю прийняв виклик. Він навіть бровою не повів: одірвавши десь клаптик паперу, тут же нашкрябав на ньому «ПАЙ» і вручив цей документ майорові з таким велично-зневажливим виглядом, що всі, хто знав Майла, ахнули від заздрісного захвату. Слава Майла досягла апогею, і полковник Пескарт, який знав напам’ять список його бойових звитяг, був сильно вражений, коли Майло власною персоною завітав до штабу полку із скромним, поштивим, але просто-таки неймовірним проханням — посилати його на бойові завдання і чим частіше — тим краще.

— Хм! Ти й справді хочеш літати на бойові завдання? — зчудувався полковник Пескарт. — А на біса вони тобі?

— Я хочу чесно виконувати свій військовий обов’язок, сер, — скромно потупивши великі карі очі, соромливо відказав Майло. — Війна — вона для всіх війна.

— Але ж, Майло, ти й так чесно виконуєш свій обов’язок! — вигукнув полковник Пескарт, і всі шибки струснулись від його життєрадісного реготу. — Я не знаю нікого, хто зробив би для наших людей більше, ніж ти! Пригадай-но хоча б свою бавовну в шоколаді!

— Ні, сер, — повільно й сумно похитав головою Майло. — Для справжнього патріота мало бути всього лише справжнім начальником їдальні, коли йде війна.