Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Седрик глибоко вдихнув.
— Забирай ти. Ти повинен виграти. Ти мене двічі врятував.
— Це неправильно, — заперечив Гаррі. Він відчув злість. Нога нестерпно боліла. Після боротьби з павуком боліло все тіло. І після всіх оцих зусиль Седрик його переміг — так само, як і тоді, коли запросив Чо на бал. — Хто доторкнеться до Кубка першим, той здобуде всі очки. Це будеш ти. Кажу тобі, з такою ногою мені перемога не світить.
Седрик підійшов на кілька кроків ближче до оглушеного павука — і далі від Кубка. Він похитав головою і сказав:
— Ні.
— Не корч із себе лицаря! — роздратовано крикнув Гаррі. — Забирай Кубок і все. А тоді вийдемо з лабіринту.
Седрик дивився, як Гаррі намагається стояти твердіше, тримаючись за гілки.
— Ти сказав мені про драконів, — промовив Седрик. — Я б не пройшов першого завдання, якби ти не сказав, що там буде.
— Мені тоді теж допомогли, — відрізав Гаррі, намагаючись мантією витерти кров з ноги. — А ти допоміг з яйцем — ми квити.
— З яйцем мені теж допомогли, — зізнався Седрик.
— Так чи так — ми квити, — сказав Гаррі, обережно намагаючись стати на ногу. Вона не переставала тремтіти. Вочевидь, коли павук його випустив, Гаррі розтяг сухожилля.
— І на другому завданні ти мав здобути більше очок, — вперто правив своєї Седрик. — Ти залишився, щоб урятувати всіх заручників. Я теж мав би так зробити.
— Просто я виявився єдиним дурником, котрий всерйоз сприйняв ту пісню! — з гіркотою сказав Гаррі. — Та бери нарешті той Кубок!
— Ні, — мовив Седрик.
Він переліз через сплутані павукові лапи й зупинився біля Гаррі. Седрик не жартував. Він відмовлявся від такої слави, на яку Гафелпаф не здобувався багато століть.
— Іди, — сказав Седрик. Було схоже, що такий вчинок вартував йому всієї його рішучості. Однак його обличчя мало впевнений вираз, руки були схрещені на грудях — Седрик більше не вагався.
Гаррі переводив погляд з Седрика на Кубок. На одну мить він уявив, як виходить з лабіринту з Кубком у руках. Побачив, як тримає його високо над головою, чув ревіння натовпу, бачив обличчя Чо, яке сяяло від захвату... І раптом прекрасна картинка розтанула, він знову опинився перед похмурим і впертим Седриком.
— Ми обидва, — сказав Гаррі.
— Що?
— Ми доторкнемося до нього одночасно. Все одно це перемога Гоґвортсу. У нас рівна кількість очок.
Седрик глянув на Гаррі й опустив руки.
— Ти... Ти впевнений?
— Так, — кивнув Гаррі. — Так... Ми ж допомагали один одному, правда? Ми обидва сюди дісталися. Давай просто візьмемо Кубок разом.
Якусь мить Седрик, здавалося, не міг повірити власним вухам. І тоді його губи розтяглися в широкій усмішці.
— Давай, — сказав він. — Ходімо.
Він узяв Гаррі під руку й допоміг дошкутильгати до постаменту, на якому стояв Кубок. Зупинившись перед ним, обидва простягли руки до блискучих вушок Кубка.
— На рахунок три, добре? — сказав Гаррі. — Раз... два... три!
Хлопці схопилися за вушка.
І раптом Гаррі відчув різкий поштовх у живіт. Ноги відірвалися від землі. Він не міг розтулити кулак, щоб відпустити Кубок. А той тягнув його разом із Седриком уперед, крізь завивання вітру і барвистий вир.
— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ —
Кістка, плоть і кров
Гаррі відчув, як його ноги вдарилися об землю. Ушкоджена нога не втримала тіла, й він упав. Рука нарешті відірвалася від Тричаклунського кубка. Гаррі підвів голову:
— Де ми? — спитав він.
Седрик похитав головою. Тоді підвівся і допоміг звестися на ноги Гаррі. Обидва роззирнулися довкола.
Вони опинилися далеко від Гоґвортсу — на багато кілометрів далі, можливо навіть — на сотні кілометрів, бо від гір, які оточували замок, не залишилося й сліду. Натомість хлопці стояли посеред темного й занедбаного цвинтаря. За великим тисовим деревом праворуч від них вимальовувалися обриси невеличкої церковці. З лівого боку височів пагорб. Гаррі помітив силует гарного старого будинку на схилі.
Седрик глянув на Тричаклунський кубок і перевів погляд на Гаррі.
— Тобі хтось колись казав, що цей Кубок — летиключ? — спитав він.
— Ні, — відповів Гаррі, оглядаючи цвинтар — тихий і трохи моторошний. — Це теж входить у завдання?
— Не знаю, — Седрик трохи нервувався. — Витягаємо чарівні палички, чи як?
— Давай, — погодився Гаррі, радий, що Седрик прийняв це рішення швидше за нього.
Хлопці витягли палички. Гаррі не переставав роззиратися. У нього знову з'явилося дивне відчуття, ніби за ними стежать.