Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
— Круціо!
Повітря наповнилося Седриковим криком. Вражений жахом, Гаррі помчав своїм коридором, намагаючись знайти прохід у Седриків. Не знайшовши, він знову спробував вибухове закляття. Це не дуже допомогло, та все ж пропалило в живоплоті маленький отвір. Гаррі просунув у нього ногу й почав щосили ламати товсті гілки й трощити густі пагони ожини. Нарешті він таки протиснувся. Поглянув праворуч і побачив Седрика, що звивався й корчився по землі. Над ним стояв Крум.
Гаррі метнувся вперед і спрямував паличку на Крума. Той кинувся тікати.
— Закляктус! — загорлав Гаррі.
Закляття вдарило Крума у спину. Він завмер і повалився лицем у траву. Гаррі нахилився до Седрика. Той уже перестав корчитися й лежав, важко відсапуючись і затуляючи лице долонями.
— Як ти почуваєшся? — спитав Гаррі і схопив Седрика за руки.
— Нормально, — задихаючись, відповів Седрик. — Уже нормально... Аж не віриться... Він підкрався до мене ззаду... Я його почув, обернувся, а він націлив на мене чарівну паличку...
Седрик підвівся. Він і досі тремтів. Вони з Гаррі глянули на Крума.
— Не розумію... Я думав, що він непоганий, — сказав Гаррі, не зводячи з Крума очей.
— Я теж, — кивнув Седрик.
— Ти чув, як кричала Флер? — спитав Гаррі.
— Еге, — відповів Седрик. — Думаєш, Крум і до неї дістався?
— Не знаю, — задумливо проказав Гаррі.
— Залишимо його тут? — пробурмотів Седрик.
— Ні, — сказав Гаррі. — Думаю, треба вистрілити червоними іскрами. Хтось прийде і забере... бо інакше його зжере скрут.
— Він це заслужив, — буркнув Седрик, але підняв чарівну паличку і вистрілив з неї дощем червоних іскор, які зависли вгорі над Крумом, означивши місце, де він лежав.
Гаррі з Седриком ще кілька хвилин стояли в темряві й чекали. Потім Седрик сказав:
— Думаю, нам треба йти далі...
— Що? — не зрозумів спочатку Гаррі. — А... так... добре...
Це була дивна мить. Щойно вони обидва об'єдналися проти Крума, але тепер зненацька усвідомили, що насправді вони — суперники. Мовчки дійшли до кінця коридору, де Гаррі повернув ліворуч, а Седрик — праворуч. Невдовзі його кроки завмерли вдалині.
Гаррі продовжив свій шлях, час від часу застосовуючи закляття чотирьох напрямків. Центр лабіринту був тепер між ним і Седриком. Його прагнення здобути Кубок стало ще палкішим. Гаррі ніяк не міг повірити в те, що зробив Крум. Використання непрощенних заклять на людині, до того ж — на товаришеві, за словами Муді, означало пожиттєве ув'язнення в Азкабані. Невже Крум аж настільки прагнув Кубка... Гаррі побіг іще швидше.
Глухі кути траплялися йому дедалі частіше. Темрява ставала щораз непрогляднішою, і це додало Гаррі впевненості, що він майже в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках "Жахливої книги жахіть".
То був сфінкс — істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.
Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий і хрипкий:
— Ти дуже близький до мети. Найкоротший шлях — повз мене.
— То... то ти мене пропустиш? Будь ласка... — попросив Гаррі, наперед знаючи відповідь.
— Ні, — сказала вона, й далі походжаючи. — Не пропущу, доки не відгадаєш моєї загадки. Відгадаєш з першого разу — і шлях вільний. Помилишся — я нападу. Якщо промовчиш — я дозволю тобі відступити неушкодженому.
У Гаррі всередині все перевернулося. Загадки добре розгадувала Герміона, а йому це вдавалося не дуже. Він зважив свої шанси. Якщо загадка буде заскладна — він промовчить, відступить і спробує знайти інший шлях до центру.
— Я згоден, — кивнув Гаррі — Можна почути загадку?
Істота сіла на задні лапи просто посеред коридору й продекламувала:
Гаррі мовчки витріщився на сфінкса.
— А можна ще раз?.. Тільки повільніше... — невпевнено попросив він.
Жінка-сфінкс посміхнулася і повторила вірш.
— Усі підказки зводяться до істоти, яку мені не хотілося б цілувати? — спитав Гаррі.