В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
Крім озер, у граді Кия багато річок та річечок, протоків, допливів, струмків. Загалом біля чотирьох десятків. А які річки! Перш за все — це найбільша правобережна притока Дніпра Либідь, знаменита літописна Либідь, що бере початок біля станції Київ-Вокзальний, а впадає в Дніпро біля Корчуватого, що розчленоване глибокими ярами, у яких жебонять струмки — Буслівський, Лукрець, Живець. Головні притоки: Буслівка, Відрадна, Шулявка, Кадетський Гай, Панківська, Клов, Звіринець, Протасів Яр, Хрещатик, Скоморох. А ще ж знаменита Почайна і її притоки — Бабин Яр, Притика, Кудрявець, а ще струмки Дніпра — Водиця, Жуківка, Коник, Хрещатицький струмок. А ще Глибочиця, річка Борщагівка, Голосіївський струмок, Десенка, Западинський струмок, Козача протока, струмок Киянка, протока Козинка, Сирець і його притоки Курячий Брід, Наводницький струмок, Нивки, Відрадний струмок, Половиця, Реп’яхів Яр, струмок Старик, струмок Турець, Чорторий, струмок Юрківця, річка Мушинка. Жаль, що переважна більшість їх або загнана в колектори, як Либідь, або зниклі і на місці їхніх русел — вулиці чи масиви, як на місці Почайни виникла Почайницька вулиця…
У залі почулися нетерплячі вигуки:
— Та коли ви вже нарешті скажете про мару на Оболоні? Чому вона у нас бродить-колобродить? Яку Ситомлю шукає на Оболоні?
— Про Ситомль давай! Чого це його втопленик шукає?
— Хто такий Ситомль?
— Це вона, — м’яко уточнив краєзнавець. — Річка відома з давньоруських літописів. А текла колись заливними луками Оболоні — ось звідки вислів: «У Сетомле на болоньє». Впадала в Почайну. Її сьогодні немає.
— Як це — немає? — аж обурились слухачі.
— А так… Щезла, як щезла Почайна, перетворившись на Почайницьку вулицю. А була ж вона славною, річка Ситомль. І глибокою, і дуже непростою водяною перешкодою. Коли року 1036-го печенізькі війська напали на Київ, Ярослав Мудрий їх розгромив і їх багато потопилося при втечі у водах Ситомлі на переправі.
Краєзнавець відкрив симпатичний томик.
— Ось як про те пише Нестор у своїй «Повісті врем’яних літ»:
«… І коли перебував Ярослав у Новгороді і прийшла йому звістка, що печеніги взяли в облогу Київ.
Ярослав зібрав багато воїв — варягів і словен — і прийшов до Києва і увійшов у город свій.
І було печенігів безліч.
Ярослав же виступив із города, зготував дружину до битви, і поставив варягів посередині, а з правого краю крила — киян, а на лівому крилі — новгородців.
І стали перед городом, а печеніги почали наступати,
І зійшлися на місці,
Де нині собор святої Софії — митрополія Руська, —
А тоді було там поле за городом.
І була січа люта,
І ледве здолав надвечір Ярослав.
І побігли печеніги врізнобіч,
І не знали куди біжать.
І одні втікачі втонули у Ситомлі, інші ж — у інших ріках,
І так загинули, а решта їх бігає невідомо де і до сьогодні…»
— А решта їх бігає невідомо де й до сьогодні, — замислено повторив краєзнавець. І по хвилі додав: — Один, як ми вже знаємо, бігає й досі на Оболоні…
— Чого він бігає? — вигукували з зали.
— Шукає Ситомль на Оболоні, а її немає. У 1374–1380 роках на Оболоні спорудили однойменний житловий масив, забудований в основному 9— і 16-поверховими будинками. Тут, як ви знаєте, є станції метро «Петрівка», «Левченка», «Мінська», «Героїв Дніпра». Загальна площа масиву — 3 мільйони квадратних метрів. Є штучні озера, але річки Ситомлі вже немає — ані знаку, де вона колись була. Хіба іноді літніми ранками ще до схід сонця над Оболонню бродять легкі туманці із запахом річкової води, баговиння, куги, ряски і ще якихось неповторних запахів річки…
У Палаці зненацька лунко дзенькнуло вікно й дрібні скалки скла сипонули на людей. Ніхто й отямитись не встиг, як у вибите вікно заглянув Утопленик. Повів порожніми очима сюди і туди, і чорним провалом беззубого рота запитав:
— А де Ситомля?… Де моя… коня?..
Учений-краєзнавець саме хотів було пояснити присутнім, що не треба боятися якогось там фантома, що походить від грецького слова і означає привид. А що таке привид? Це — дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою, що це — персонаж казок, легенд тощо і взагалі — неясні, ледве окреслені контури чого-небудь, що-небудь нереальне, оманливе, ілюзія, якою живе людина або загроза чогось, яка переслідує її. Одне слово, привиддя. Як в цей час брязнуло вікно і Утопленик, сунувши голову в залу, запитав про Ситомлю та свого коня і, ясна річ, вже не було кому пояснювати, що то всього лише ілюзія — зала в одну мить спорожніла…