В сузір’ї Дракона

І стало втямки, що то не людина, хоч і в образі та подобі її, а — фантом. Чи — аура. Як по-старому — дух. А, може, й утопленик, але без душі й тіла… Тільки оболонка його. Довелося міліції вживати заходів. Та й від мешканців Оболонського масиву скарги посипались. Тоді міліція, зіславшись, що вона не має спеціалістів по різних там фантомах та примарах, до вчених звернулася, до спеціалістів з неопізнаних явищ та НЛО. А ті й підтвердили: не масовий то психоз чи галюцинації, а таки й справді раптом неопізнаний Оболонню колобродить — чорти б його забрали! Радили, щоправда, не боятися тої примари, але й обережності все ж не варто втрачати. Хтозна який коник може викинути та мара — закони їй не писані! А поки що вона якусь Ситомль шукає. Та ще свого коня. А що то за Ситомль — вони й не відають…

Але чого він ту загадкову річку не деінде шукає, а саме на Оболоні? А того, озвалися краєзнавці, що Ситомль і була колись не деінде, а — на Оболоні. Цікава, взагалі, історія. Тож зібрали всіх бажаючих в Палаці культури на Оболоні — лекцію про минуле їхнього масиву та про ту Ситомлю, що її раптом шукає, послухати. Набилося в Палац — по зав’язку. Краєзнавець — учений із відомим ім’ям (до речі, мешканець Оболонського житлового масиву) так почав свою розповідь:

— Чи знаєте ви, шановні мешканці Оболонського житлового масиву, що таке… Оболонь? Ні, не пиво чи мінвода з такою назвою, а — ширше, первісніше? Оболонь — це не тільки сьогоднішній житломасив Києва в правобережній заплаві Дніпра, це — давньослов’янська назва, що означає низинний берег ріки, що його заливає весняним паводком — оболонь, болонь… Або ще — оболоня, оболоння… Так ось наша оболонь згадується в літописах під роками 1096, 1151, 1161, 1174 — у зв’язку з нападами кочівників та княжими міжусобицями. Тут колись були красиві місця, заливні луки, озера. Ще Нечуй-Левицький писав: «Сонце ховалося за межигірський бір… а далі озерця на оболоні… І річка Почайна горіли наче розтоплене золото…» Взагалі, природа Києва незвичайна і вельми приваблива, вона має свої відмінності і розмаїття. А все це обумовлене тим, що Київ розташований на пограниччі двох географічних зон — лісостепової і Полісся, на берегах, як ви знаєте, Дніпра, при впадінні у нього найбільшої його лівої притоки Десни, правобережна частина міста, де склалося історичне ядро, розкинулась на Київському плато, що є північними відрогами Придніпровської височини і розчленоване системою глибоких ярів, балок, долин невеликих річок на окремі узвишшя — Старокиївська гора, Замкова гора, Батиєва гора, Печерська, Щекавиця, Хоревиця та інші. Не так давно на території міста було 50 великих ярів та балок, що відкривалися переважно в долину Дніпра і його правого притоку Либеді — Бабий яр, Смородинський, Кмитів, Протасів, Цимбалів та інші. Правда, частину їх засипали, спланували, а території використали під міську забудову чи озеленення. Перепади відносних висот в межах міста досягають 100–105 метрів, що теж є своєрідністю. У післявоєнні роки місто розрослося за рахунок освоєння лівого берега, його заплавної і борової терас, де виросли великі житлові масиви — Русанівка, Березняки, Лісовий, Лівобережний, Чернігівський та інші. Клімат Києва та його околиць помірний, відзначається відносно м’якою зимою і теплим літом.