Повернення короля [с иллюстрациями]

Для людей Середзем’я то були похмурі роки, а для Нуменору – літа розкоші. Про події в Середзем’ї збереглося зовсім мало записів, вони стислі, й дати в них часто неточні.

На початку епохи на цих теренах усе ще мешкали Високі Ельфи. Жили вони головно в Ліндоні на захід од Еред-Луїну; та, перш ніж було побудовано Барад-дур, чимало синдарів переселилося на схід, і декотрі з них заснували королівства у далеких лісах, де мешканцями тих королівств були переважно пралісні ельфи. Трандуїл, який королював на півночі Великого Зеленолісся, був одним із них. У Ліндоні на північ од Люну мешкав Ґіл-ґалад – останній нащадок нольдорських королів у вигнанні. Його вважали Верховним Королем Ельфів Заходу. У Ліндоні на південь од Люну певний час мешкав також і Келеборн, Тінґолів родич, чиєю дружиною була Ґаладріель, найвеличніша з-поміж ельфійок. Вона була сестрою Фінрода Фелаґунда, Друга Людей, який колись королював у Нарґотронді й віддав своє життя, щоб урятувати Берена, сина Барагіра.

Згодом декотрі ельфи подалися до Ереґіону, що лежав на схід од Імлистих Гір, неподалік од Західної брами Морії. Вони вчинили так, бо дізналися, що в Морії знайдено мітрил[55]. Нольдори були неперевершеними ремісниками і до ґномів ставилися не так вороже, як синдари, а дружба, яка виникла між Даріновим народом і ельфами-ковалями з Ереґіону, була найміцнішою з усіх, що будь-коли пов’язували ці дві раси. Володарем Ереґіону був Келебрімбор – найвидатніший серед усіх ремісників, один із нащадків Феанора.