Повернення короля [с иллюстрациями]

Та ось нарешті, волею випадку, Торін зустрівся з Ґандальфом, і зустріч та змінила долю Дарінового Дому й, окрім того, призвела до інших небуденних подій. У той час[51] Торін, повертаючись на захід із мандрівки, зупинився на нічліг у Брі. Був там і Ґандальф. Він прямував до Ширу, де не бував уже літ зо двадцять. Він був утомлений, і хотів бодай трохи перепочити.

Поміж інших гризот тривожні помисли чарівника займало загрозливе становище Півночі, адже він уже тоді знав, що Саурон планує війну і має намір, щойно збереться на силі, напасти на Рівенділ. Але чинити опір спробам Сходу знову заволодіти землями Анґмару та північними переходами в горах тепер могли тільки ґноми зі Залізного Кряжу. Адже потойбіч Кряжу лежало Драконове Пустище, а Драконом Саурон міг скористатися зі жахливим зиском. То як же згубити того Смоґа?

Саме коли Ґандальф сидів і міркував про це, перед ним постав Торін і мовив:

– Пане Ґандальфе, я знаю тебе лише з вигляду, та нині буду радий поговорити. Бо віднедавна ти часто зринав у моїх думках, ніби щось змушувало мене тебе розшукати. Тож я так і зробив би, якби знав, де тебе знайти.

Ґандальф здивовано глянув на ґнома.

– Дивно це, Торіне Дубощите, – сказав він. – Бо я також думав про тебе, і хоча йду до Ширу, проте в голові мені крутилося, що цей самий шлях приведе мене до твоїх чертогів.

– Можеш називати їх так, якщо хочеш, – відказав Торін. – Але насправді це тільки злиденні й тимчасові халупи, де ми перебиваємось у вигнанні. Та тебе радо зустріли би там, якби ти прийшов туди. Подейкують, що ти мудрий і знаєш більше за інших про те, що діється у світі: а в мене накопичилося багато думок, і я радо послухав би твоєї поради.

– І я прийду, – сказав Ґандальф, – бо, гадаю, ми, врешті, переймаємось однією бідою. Дракон із Еребору не йде мені з голови, і, думаю, Трорів правнук також про нього не забув.