«Ілюстрована Історія України»

Все таки невважаючи на всї помилки і незручности правительства і свого громадянства, то на ніщо зводили часом і найкращі їх заміри, зіставало ся деяке поліпшеннє від тих усіх заходів. Важно було перед усїм, що розвіяло ся те почуте безвиходности, яке огорнуло було українську людність а часи упадку, в XVIII віці; заходи австрийського правительства відкрили якийсь просвіток, розбудили надїї на кращу будуччину і енергію змагання, боротьби за кращу долю. Серед нового уніатського духовенства, вихованого в кращих культурних і матеріальних обставинах уже в початках XIX в. зявляють ся освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народнї, національні, заходять ся коло піднесення народньої освіти і добробуту, коло розвою національної культури.

Польські заходи против українства викликали іх на герць за народнї права; надїї на помід австрийського уряду додавали охоти. Проекти заведення польської мови в народнїх школах викликають перший свідомий виступ галицького духовенства в оборонї народньої мови: митрополит Левицький під впливом каноніка Могильницького—найвизначнїйшого представника нового духовенства, удав ся до правительства з прошеннем, щоб у народніх школах учено по украінськи. Колиж шкільна комісія ухвалила своє—так як вище було сказано, що для української науки громади можуть закладати осібні свої школи, — митрополит вислав протест проіив такого трактовання української мови, а Могильницький виготовив записку в оборонї її вартности і рівноправности. Потім розширив сю свою оборону в осібнім трактатї: „Вьдомьсть о рускомь язьікеь" (в Галичині місцеву українську мову все називано руською, по старій традиції); се був перший учений трактат в оборонї української мози. Заразом заходив ся коло просвітної роботи. Організував перше просвітнє товариство в Перемишлї—але воно заглохло, стрінувши всякі перешкоди з боку польського духовенства і сполячених уніатських монахів-Василіян. Краще пішли його заходи коло закладання народніх українських шкіл замість ополячених урядових; за короткий час відкрито велике число шкіл парафіяльних і т. зв тривіяльних (вищого типу); для приготовлення учителів організовано учительську семінарію в Перемишлї; стали складати українські учебні книжки для сих шкіл—а з тим стали виникати питання про відносини народньої мови до книжньої—чи тримати ся старої книжньої мови, чи зближати ся до живої народньої: про се потім, в 1830 роках виходить завзята полеміка між оборонцями мови народньої і мови книжної, або властиво кількох книжних мов — старої української, церковнославянської і росийської (великоруської): суперечка ся мала велике значіннє в дальшім тутешнїгл розвою національної свідомости. Отак підіймало ся поволї нове житє на витолоченім і забитім українськім перелозі в західній Україні. Скромні і непоказні були перші прояви його—але в тих частях України, що від Польщі перейшли до Росії, навіть і такими не можна було похвалити ся: тут нічим не полекшало від того що нарешті „Польща впала". Як я вже сказав, панованнє польського панства над українським народом стало ще сильнійше, ще безогляднїйше, і з боку правительства не було навіть таких проб полекшити становище селянства, які показувало правительство австрийське. Польська освіта і культура панували далі скрізь в вищих верствах—все се було польське, а з другого боку нові школи, які заводила росийська вдасть, нові уряди, церква і духовенство під росийським володіннєм ширили росийство: росийську мову заведено в духовних школах і навіть у церкві молитви велено було вимовляти на росийський спосіб. Таким чином українське житє, що досї гнїтила польщина, тепер спинило ся між двома огнями—польським і росийським, і росийськими руками винищувано українство навіть там, куди ніколи досї не сягали руки польські. Тому українство тут никло і гинуло далі, і перші прояви його в Росії зявили ся не тут, а в Українї задніпрянській—в старій Гетьманщині й Слобідщинї, на розвалинах козацької автономії.