«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Так само, або й ще більш безрадісно виглядало національне українське житє. Навіть память про славні діла великої народньої боротьби ослабла і затемнила ся- В народі зістали ся тільки піснї й перекази, що завмирали поволі в тїснім гуртку співцїв-кобзарів. Друковане слово не закріпило навіть тих книжних чи поетичних утворів, в яких були представлені могутні подвиги і пориви українського житя, і серед вищих освіченійших верств все менше було людей, яким скільки небудь ясно представляла ся минувшина України, ті великі завдання, які були поставлені нею і які мов ловг неоплатний висіли над сучасними поколїннями малих синів великих батьків. В західній Україні все покрила Польща: польське або сполячене панство, такеж саме богатше міщанство, і навіть вище духовенство (уніатське) було спольщене і польськими очима дивило ся на минувшину і на сучасність свого народу. А в східнїй Україні, задніпрянській, так само змосковшило ся все, що підіймало ся над масою народньою. Стара книжна мова вимерла, змосковщила ся. Слово народне жило тільки серед простого народу та на тій лінії, де стикало ся се народне житє з церковною книжністю—серед низшого духовенства, попів та дяків-бакалярів, ледво видно і замітно. Маса народня, придавлена кріпацькою неволею лежала мовчазною, нерухомою, мертвою, і здавало ся, що вже не встане—прийшов останній кінець українському житю, як сумно співав наш великий поет на руїнах Чигрнна:
Не видко було, що під тим попілом минулого, під цвіллю сучасного лежать здорові, могутнї зерна народнього житя й починають проростати тихо і непомітно.
117. Початки відродження в західній Україні
В часах найбільшого, як здавало ся—останнього упадку українського житя, при кінцї XVIII в. починали вже поволі пробивати ся перші парости нового житя. В західній Україні вони сходили на грунтї церковнім.
Свого часу заведеннє унїї приглушило дуже сильно останки Українського житя. Приймали унїю з малодушности, хилячи ся перед панами, а сміливійшнх приборкувано силоміць. Але наростали нові поколїння, що були уніатами не через свою зраду чи малодушність, а через те що уродили ся в унїї, і для них унїя стала вже вірою народньою, українською. Ті що заводили унїю на те, аби вона послужила дорогою до ополячення і окатоличення, помилили ся в своїх надїях Через те що уніатське духовенство і взагалі унїю не зрівняно в правах з католицтвом і вона зістала ся церквою низшою, мужицькою, вона стала прикметою тутешнього українського житя і незадовго стала для західньої України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна. І коли австрийське правительство, заволодівши Галичиною, заходило ся коло того щоб підняти уніатське духовенство з темноти і пониження, в якім його застало, то се мало чималий вплив на розбудженнє національного житя. Австрийське правительство, побачивши, як польська шляхта поневолила український нарід, взагалї задумувало ся над способами, щоб йому помогти: за Марії Тереси і Иосифа II обмежено вдасть поміщиків, заводили ся школи „з місцевою мовою" (українською) для селян і міщан, вищі школи для духовенства, що було незвичайно убоге і темне. Насамперед сї заходи почали ся на Угорській Україні, наслідком тих рухів против унїї, що так занепокоїли правительство (див. гл. 108). Мукачівську єпархію визволено від зверхньої власти католицького єпископа в Ягрі, засновано ліцей в Мукачеві, для виховання духовних, поліпшено матеральне становище духовенства. Новий єпископ Андрій Бачинський (1772–1809) з сього боку дуже дїяльно заходив ся коло піднесення свого духовенства, і тут в Мукачеві коло нього згодом зібрала ся громада доволї вчених як на той час людей, з котрих вийшли потім перші професори-Русини львівського університету і чимало иньших замітних дїячів.
З прилученнем Галичини сї заходи правительства захопили також і її. Зараз по прилученню Галичини Марія-Тереса завела в Віднї духовну семінарію для уніатів; се було мале віконце в Европу для галицького українського суспільства і мало справдї чимале значіннє в його житю. Потім слїдом заложено семінарію у Львові, а при заснованню львівського університету в 1784 р. положено, щоб деяких наук вчили по українськи, і осібний ліцей при нім заведено, де б Українці підучували ся, щоб потім вступити до університету. Богато зроблено також і тут для добробуту духовенства; з маєтків закритих монастирів організовано „релігійний фонд" для поліпшення становища духовенства. Так само на Буковинї, за недовге воєнне правлїннє положено цінні початки нової, світської школи і тутешнїй релігійний фонд, що володів пятою частиною цілою Буковини (се були давнїйші монастирські і єпархіальні маєтки) давав величезні засоби на культурні і національні шли. Та біда була в тім, що в суспільних і національних відносинах сеї далекої провінції австрийське правительство слабо розпізнавало ся і так як не вміло знайти справжньої точки в селянських відносинах, без кінця заплутуючи справу своїми суперечними рішеннями, так і в культурних справах дуже часто зовеїм не вміло доглянути українського елементу, вважаючи румунську мову „місцевою мовою" всеї Буковини без ріжниці.