Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне

Электронная книга - «Велика рiдня». Краткое содержание книги:

Роман-хроника Михаила Стельмаха« Большая родня »повествует о великих социальных преобразований в жизни советского народа, о духовном росте советского человека - строителя нового социалистического общества.
Роман передает ощущение масштабности событий сложного исторического периода - от окончания гражданской войны и до изгнания фашистских захватчиков из советской земли.
Философские размышления и романтическая окриленнисть героя, живописные картины быта и пейзажи, написанные c тонким чувством природы, c любовью к родной земле, раскрывают глубокий идейно-художественный замысел писателя.
В 1949 году вышел первый большой роман М. Стельмаха - «На нашей земле», который автор определил как первую книгу романа-хроники. Произведение о жизни украинского крестьянства после революции. В 1951 году он издает вторую книгу этого романа - «Большие залежи». Объединив в одно произведение обе части, писатель дает название роману «Большая родня» (1951).
За этот роман в 1951 году Михаил Стельмах был удостоен звания лауреата Государственной премии.
1 ... 190 191 192 193 194 195 196 197 198 ... 435
Перейти на страницу:

I в Дмитра затiпались повiки. Попрощався i попрямував не додому, а в поле…

Увечерi на правлiннi колгоспу пiсля звiту Степана Кушнiра про хiд сiвби стояло питання про Дмитра Горицвiта.

– Хулiган i рвач, якщо не прихований ворог. Що означає, товаришi, в таку пору на очах усього колгоспу, районної партiйної органiзацiї зiрвати посiв гречки? Це означає – дати привiд усiм робити, як хочеш, що хочеш i коли хочеш; ввести анархiю, знищити плановiсть роботи. Перед нами одверта вилазка класового ворога. Правлiння не може покласти край ворожiй дiяльностi деяких випадкових бригадирiв. Про цей обурливий випадок я сьогоднi ж сповiщу в райгазету i прокурору. Тепер по мiстах он як хапають ворогiв. Треба придивитись, чому цей Горицвiт так густо начинений анархiзмом, вiд кого вiн iде i чим це пахне? Коли рентген нашої прокуратури просвiтить його середину, то, надiюсь, тюрма затемнить її.

Правлiння притихло, не стiльки уже думаючи про Дмитра, як про тi арешти в мiстах, про якi щойно говорив Крамовий.

Кушнiр, приголомшений погрозами i гучними фразами, не заступився за Горицвiта, хоча й знав, що той був неоцiненним працiвником. «Хай сам потiм стукає далi, – вирiшив. – I треба було йому вв'язуватися в бучу. Помовчав би собi без меншого лиха. А то теж – батогом замiряється. Вояка».

I несподiвано рiзко виступив проти Крамового Шевчик.

– Не знаю про хулiганство товариша Горицвiта, але те, що вiн не сiяв гречку, – зробив цiлком правильно.

– Цiлком? – єхидно перепитав Крамовий.

– Так, так! – загарячився Григорiй. – Пора вже за справжнiй врожай боротися. Гречка – це не овес…

– Самоуправщикiв i рвачiв захищаєте! – Крамовий ударив кулаком по столу. – Бачу: все ваше правлiння гнилизною роз'їдене. Один Очерет, дружок Горицвiта, чого варт. Ану, пиши про виключення Горицвiта з колгоспу! – наказав принишклому секретарю.

Той розгублено присунув до себе папiр, заскрипiв пером…

Пiзно, нездоволений собою i засiданням, пiшов додому Кушнiр, а Крамовий, постукуючи олiвцем по столу, iще передавав у редакцiю про обурливi дiї Горицвiта.

Варивон пiсля правлiння зайшов до Дмитра. Розповiв усе, зм'якшуючи тони i запевняючи свого друга, що ця загроза не страшна.

– Вiн таки хоче, щоб я його навiки провчив, – похмуро вислухав Дмитро Варивона.

– Ну, i що ти цим докажеш? Нi чорта не докажеш. На дiдька, значить, вiн тобi, така погань, здався? I не подумай паскудити руки об нього. Я знаю: збори не затвердять постанови правлiння. У кого з наших бригад пiднiметься рука проти тебе?

– Чому нi? У Варчука, Василенка…

– Ну, про тих не будемо говорити. То грязь, що прилипла до наших колiс. Все перемелеться, Дмитре, i мука буде. Ще й яка мука!

– Нi, Варивоне, не для мене така приказка. Вiн, Крамовий, мою, нашу гордiсть хоче переламати, ногами розтоптати. Ось ми пiдводимося з землi, злиднiв, з темряви, а вiн назад хоче нас у багно затоптати, принизити. Ти вiдчуваєш це?

– Бiс його знає, що вiн за чоловiк.

– Вiн хоче, щоб я йому в ноги поклонився, шапку перед ним скинув. А я, будь вiн бог, не поклонився б, коли що не так. 11 То ж це за життя виходить? Ми працюємо з усiєю душею, а нас якийсь зайда може з колгоспу викидати. Це не з колгоспу вiн мене вириває, а з самого життя. Куди я тепер без людей? I що я без людей? Ех… – i затулив обома руками натомлене i почорнiле обличчя.

– Це ти правду, значить, кажеш. Досадно, коли за кривавицю якесь одоробло плює тобi в обличчя. Та дарма, люди знають тебе, не викинуть iз своєї сiм'ї. А ти завтра в район поїдь.

– Завтра недiля… Жаль, що товариша Маркова нема. Той би одразу розiбрався, хто з нас правду шукає.

– Вiн при Марковi тебе не зачепив би. Момент вибрав. Прощавай, Дмитре. Приходь до мене завтра з жiнкою в гостi. Вже Василина скучила за вами, кiлька разiв переказувала, щоб прийшли, – довго не випускав Дмитрової руки.– Ну, не треба, дорогий… Не Крамовий нашою долею править. От що ти батогом намiрявся – це погано: ти прямо як сiрник – зразу спалахуєш. Мовчиш, а потiм…

– Не вскочив би в машину, я вибив би з нього трохи бундючностi.

– Говориш казна-що. Словом, приходь завтра до мене. Подумаємо, що робити, по чарцi, значить, вип'ємо. Не зiйшовся свiт клином на Крамовому.

– Ще б чого бракувало! Тодi зразу кидайся в воду. Ех, боюсь, щоб у газетi не надрукували, – згадав, як блищало сльозами перелякане, скривлене обличчя Василенка, i ще тоскнiше стиснулося серце. Невдоволення, обурення, злiсть лихоманили мiцне тiло Дмитра i так важко, туго, збиваючись в один тоскний клубок, ворушилися в грудях, начебто хто їх викорчовував з болючої плотi.

Вiн буде добиватися i доб'ється свого. Але хiба такої подяки чекав за свiй чесний труд! I коли вже навчаться такi керiвники, як Кушнiр, не тiльки на словах, але й на дiлi пiдтримувати своїх передовикiв? Ти ж обраний батьком для своїх колгоспникiв. А вiдмовиться батько вiд своєї дитини, коли та навiть щось не так зробила, помилилась? Повилазило, що я тiльки добро робив для свого колгоспу? Нi, тепер не буду таким дурним: поновлять у колгоспi – бригадиром i за золотi гори не стану… Це я, виходить, зривник! Коли б усi так уболiвали за роботу, у зернi по колiна ходили б… А добре це пiти полем, коли гречка в цвiту. Закипить рожевими хвилями, а над нею небо тремтить, подзвонює дзвониками.

1 ... 190 191 192 193 194 195 196 197 198 ... 435
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)