Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- Я був дурнем! - раптом прокричав Персі так голосно, що Люпин ледь не випустив фотографію. - Ідіот, пихатий ідіот, я... я...

- Закоханий у міністерство баран, що зрікся родини заради влади, - підказав йому Фред.

Персі ковтнув слину.

- Так, такий я був!

- Що ж, цим усе сказано, - і Фред простяг Персі руку.

Місіс Візлі розридалася. Вона кинулася до Персі, відштовхнувши Фреда, й стисла його в обіймах, а він попліскував її по спині, не зводячи очей з батька.

- Пробач мені, тату, - сказав Персі.

Містер Візлі закліпав очима, теж підбіг до сина й обійняв.

- І чого це ти раптом прозрів, Персику? - поцікавився Джордж.

- Це вже давно мене мучило, - відповів Персі, витираючи очі під окулярами краєчком дорожнього плаща. - Я мусив знайти якийсь вихід, але це нелегко було зробити в міністерстві, бо там тільки те й роблять, що кидають за ґрати зрадників. Я зумів встановити контакт з Еберфорсом, і він мені десять хвилин тому натякнув, що Гоґвортс починає боротьбу. От я й прибув.

- Ми сподіваємося, що в такі складні часи тягар лідерства візьмуть на себе наші старости, - чудово зімітував Джордж пишномовну манеру Персі. - А тепер гайда нагору й готуймося до бою, бо для нас скоро не залишиться жодного нормального смертежерчика.

- То ви тепер моя невістка? - запитав Персі й поручкався з Флер, коли вони разом з Біллом, Фредом і Джорджем крокували до сходів.

- Джіні! - гримнула місіс Візлі.

Джіні, скориставшись атмосферою примирення, спробувала прокрастися до сходів.

- Молі, а якщо так, - запропонував Люпин. - Хай Джіні залишається тут - принаймні буде в курсі подій, але сама участі в битві не братиме?

- Я...

- Це добра думка, - рішуче підтримав Люпина містер Візлі. - Джіні, залишайся в цій кімнаті, чуєш мене?

Джіні не надто сподобалась ця ідея, але, зустрівши незвично суворий батьків погляд, вона кивнула головою. Містер і місіс Візлі поспішили до сходів разом з Люпином.

- А де Рон? - запитав Гаррі. - Де Герміона?

- Мабуть, пішли вже до Великої зали, - припустив, озираючись, містер Візлі.

- Я щось не помічав, щоб вони повз мене проходили, - засумнівався Гаррі.

- Вони щось згадували про ванну кімнату, - сказала Джіні, - зразу після того, як ти звідси пішов.

- Про ванну кімнату?

Гаррі підійшов до відчинених дверей ванної й подивився. Там було порожньо.

- А ти певна, що вони казали про ван...

Але тут його шрам запалав вогнем, і кімната на вимогу зникла. Крізь високі ковані ворота з крилатими вепрами на колонах по обидва боки, над темними шкільними угіддями він дивився на замок, що сяяв вогнями. Наджіні лежала в нього на плечах. Він був одержимий тим холодним і жорстоким відчуттям мети, що завжди передувало вбивству.