Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #7
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-70-2
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)». Краткое содержание книги:
- Така різниця, як між правдою і брехнею, між відвагою та боягузтвом, - пополотніла професорка Макґонеґел, - тобто різниця, якої ви з вашою сестрою не спроможні усвідомити. Але хочу вам чітко розтлумачити одне: ви не посмієте звалити відповідальність за черговий ваш провал на учнів Гоґвортсу. Я вам не дозволю.
- Що-що?
Амікус підійшов до професорки Макґонеґел упритул, його пика була за кілька дюймів від її лиця. Вона не відступила ні на крок, а просто дивилася на нього так, ніби він був прилиплим до кришки унітазу лайном.
- Твого дозволу ніхто не питатиме, Мінерво Макґонеґел. Твій час минув. При владі зараз ми, і ти мене підтримаєш або заплатиш за все сповна. - І він плюнув їй у лице.
Гаррі зірвав плащ-невидимку, підняв чарівну паличку і сказав:
- Цього не треба було робити.
Амікус різко обернувся, а Гаррі крикнув:
- Круціо!
Смертежера підкинуло. Він звивався на льоту, як потопельник, він метався й завивав з болю, а тоді з брязкотом і дзвоном розбитого скла вгатився в книжкову шафу й гепнувся, зіжмаканий і непритомний, на підлогу.
- Тепер я розумію, що мала на увазі Белатриса, - сказав Гаррі, в голову якому шугонула кров, - цього треба по-справжньому захотіти.
- Поттер! - прошепотіла професорка Макґонеґел, хапаючись за серце. - Поттере... ти тут! Що?.. Як?.. - Вона намагалася себе опанувати. - Поттере, це було безглуздя!
- Він на вас плюнув, - сказав Гаррі.
- Поттере, я... це було дуже... дуже галантно з твого боку... але невже ти не розумієш?..
- Я все розумію, - заспокоїв її Гаррі. Якимось чином її паніка заспокоїла його самого. - Професорко Макґонеґел, сюди наближається Волдеморт.
- О, хіба нам уже можна називати його ім’я? - з цікавістю визирнула з-під плаща-невидимки Луна. Поява ще однієї вигнанки остаточно збила з пантелику професорку Макґонеґел. Вона хитнулася, відступила на кілька кроків і впала в найближче крісло, хапаючись за комір свого старого картатого халата.
- Навряд чи зараз має значення, як його називати, - сказав Гаррі Луні, - він і так уже знає, що я тут.
У віддаленому закутку свідомості, в тій її частині, що була поєднана з почервонілим і пекучим шрамом, він бачив, як Волдеморт швидко лине поверхнею темного озера в примарному зеленому човні... він майже доплив до острівця, де стояла кам’яна чаша...
- Тобі треба тікати, - прошепотіла професорка Макґонеґел. - Негайно, Поттере, і якнайшвидше!
- Я не можу, - заперечив Гаррі. - Я мушу дещо зробити. Пані професорко, ви не знаєте, де діадема Ровіни Рейвенклов?
- Д-діадема Рейвенклов? Авжеж, не знаю... хіба ж її не було втрачено багато віків тому? - Вона випросталася в кріслі. - Поттере, це було божевілля, страшенне божевілля з твого боку - проникати в замок...
- Я мусив, - сказав Гаррі. - Пані професорко, тут сховано одну річ, яку я повинен знайти, і це може бути діадема... якби ж я міг поговорити з професором Флитвіком...
Засовався, забряжчав склом Амікус. Він очунював. Перш, ніж Гаррі чи Луна встигли щось зробити, професорка Макґонеґел встала, націлила чарівну паличку на напівпритомного смертежера й сказала:
- Імперіо.
Амікус підвівся, підійшов до сестри, забрав її чарівну паличку, потім слухняно почовгав до професорки Макґонеґел і вручив їй цю паличку разом зі своєю. А тоді ліг на підлогу біля Алекти. Професорка Макґонеґел знову змахнула чарівною паличкою - і не знати звідки виникла мерехтлива срібляста мотузка, що по-зміїному обвилася навколо брата й сестри, міцно зв’язавши їх докупи.
- Поттере, - професорка Макґонеґел обернулася до нього, цілком байдужа до парочки Керроу, - якщо Той-Кого-Не-Можна-Називати справді знає, що ти тут...
На цих її словах Гаррі пронизала несамовита, буквально відчутна на дотик, лють, через неї шрам спалахнув пекучим вогнем, і він на цілу секунду зазирнув у чашу, зілля в якій стало прозоре... і побачив, що на дні немає золотого медальйона...
- Поттере, що з тобою? - пролунав чийсь голос, і Гаррі отямився. Він хапався за Лунине плече, щоб утриматися на ногах.
- Часу все менше, Волдеморт наближається. Пані професорко, я дію за наказом Дамблдора, я мушу знайти те, що він доручив мені знайти! Тільки треба вивести з замку всіх учнів, поки я тут шукатиму... Волдеморт полює на мене, проте він, не вагаючись, убиватиме всіх, хто потрапить йому під руку, особливо зараз... - «Зараз, коли він знає, що я нищу його горокракси», - подумки закінчив речення Гаррі.
- Ти дієш за наказом Дамблдора? - вражено перепитала професорка й випросталася на повен зріст.