Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Двоє інших мешканців невеличкої палати для осіб з неправильним поводженням наблизилися.
— Ви не читали Блейлера? — запитав Кай Юлій здивовано. — Дозвольте, по яких же матеріалах ви готувалися?
— Він напевне виписував німецький журнал «Ярбух фюр психоаналітик унд психопаталогік», — висловив свої міркування неповноцінний вусач.
Берлага стояв як обпльований. А знавці так і сипали хитромудрими висловами з теорії і практики психоаналізу. Всі зійшлися на тому, що Берлазі буде недобре і що головний лікар Титанушкін, повернення якого з відрядження чекали з дня на день, викриє його за п'ять хвилин. Про те, що повернення Титанушкіна наганяло і на них сум, вони не вважали за потрібне говорити.
— Може, мені треба знайти іншу манію? — лякливо запитав Берлага. — А що, коли я стану Емілем Золя чи Магометом?
— Пізно, — сказав Кай Юлій. — В історії хвороби вже записано, що ви — віце-король. А божевільний не може міняти свої манії, як шкарпетки. Тепер ви все своє життя будете в ідіотському становищі короля. Ми сидимо тут уже тиждень і знаємо порядки.
За годину Берлага вже знав з усіма подробицями невигадані історії хвороб своїх сусідів по палаті.
Поява Михайла Олександровича в божевільному домі пояснювалася ділами досить простими, житейськими. Він був відомим непманом, який випадково не доплатив сорок три тисячі прибуткового податку. Це загрожувало йому вимушеною поїздкою на північ, а справи настирливо вимагали присутності Михайла Олександровича тут, в Чорноморську. Дуванов, — так звали мужчину, який вдавав з себе жінку, був, як видно, дрібним шкідником, який не без підстав побоювався арешту. Але зовсім не схожим на них був Кай Юлій Цезар, який у паспорті значився колишнім присяжним повіреним І. М. Старохамським.
Кай Юлій Старохамський пішов до божевільного дому з високих ідейних міркувань.
— В Радянській Росії, — казав він, задрапувавшись у ковдру, як у тогу, — божевільний дім — це єдине місце, де може жити нормальна людина. Все останнє— це надбедлам. Ні, з більшовиками я жити не можу. Вже краще я поживу тут, поруч зі звичайними божевільними. В усякому разі, ці хоч не будують соціалізм. Потім, тут же годують. А там, в їхньому бедламі, треба працювати. Але я на їхній соціалізм працювати не буду. Нарешті, тут у мене є особиста свобода. Свобода совісті. Свобода слова…
Побачивши санітара, що проходив мимо, Кай Юлій Старо-хамський верескливо закричав:
— Хай живуть Установчі збори! Усі на форум! І ти, Брут, продався відповідальним працівникам! — І обернувшись до Берлаги, додав — Бачили? Що хочу, те й кричу. А спробуйте на вулиці!
Весь день і майже усю ніч четверо хворих з неправильною поведінкою різалися в «шістдесят шість» без двадцяти і сорока, гру хитру, яка вимагала самовладання, кмітливості, чистоти духу і ясності мислення.
Вранці повернувся з відрядження професор Титанушкін. Він швидко оглянув усіх чотирьох і одразу ж наказав вигнати їх з лікарні. Не допомогли ані книга Блейлера, ані похмурий стан душі, ускладнений маніакально-депресивним психозом, ані «Ярбух фюр психоаналітик унд психопаталогік». Професор Титанушкін не поважав симулянтів.
І вони побігли вулицею, розштовхуючи перехожих ліктями. Попереду біг Кай Юлій. За ним поспішали жінка-мужчина і людина-собака. Позад усіх плентався розвінчаний віце-король, проклинаючи шуряка і з жахом думаючи, що тепер буде?
Закінчивши цю повчальну історію, бухгалтер Берлага журно глянув спочатку на Борисохлєбського, потім на Дрейфуса, потім на Сахаркова і, нарешті, на Лапідуса-молодшого, голови яких, як йому здалося, співчутливо похитувалися у півтемряві коридора.
— Ось бачте, що ви наробили своїми фантазіями, — промовив жорстокосердий Лапідус-молодший. — Ви хотіли уникнути однієї чистки, а потрапили в іншу. Тепер вам буде зле. Якщо вас вичистили з дому божевільних, то з «Геркулеса» вичистять і поготів.
Борисохлєбський, Дрейфус і Сахарков не сказали нічого. І, нічого не сказавши, стали потроху танути в темряві.
— Друзі! — неголосно викрикнув бухгалтер. — Куди ж ви?
Але друзі вже тікали на всі заставки, і їхні сирітські штани, блимнувши в останній раз на сходах, зовсім зникли.
— Погано, Берлага, — холодно сказав Лапідус, — даремно ви мене вплутуєте у свою брудну антирадянську плутню. Адьє!
І віце-король Індії залишився сам.
Що ж ти наробив, бухгалтер Берлага? Де були твої очі, бухгалтере? І що сказав би твій батько Хома, коли б дізнався, що син його у таких літах подався у віце-королі? Ось куди завели тебе, бухгалтере, твої підозрілі зв'язки з паном фунтом, головою багатьох акціонерних товариств зі змішаним і нечистим капіталом. Навіть страшно подумати, що сказав би — старий Хома про витівки свого улюбленого сина. Та давно вже лежить Хома на другому християнському кладовищі, під кам'яним серафимом з одбитим крилом, і тільки хлопчаки, що забігають сюди красти бузок, кидають іноді байдужий погляд на надгробний напис: