Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— І в часи Керенського я теж сидів. За воєнного комунізму я, правда, не сидів зовсім. Зникла чиста комерція, не було роботи. Та зате як я сидів за непу! Як я сидів за непу! Це були кращі роки мого життя! За чотири роки я був на волі не більше трьох місяців. Я віддав заміж онучку, Голконду Овсіївну, і дав за неї концертне фортепіано, срібну пташку і вісімдесят карбованців золотими десятками. Де це все? Де приватний капітал? Де перше товариство взаємного кредиту? Де, я вас питаю, друге товариство взаємного кредиту? Де товариство на віру? Де акціонерні компанії зі змішаним капіталом? Де це все? Неподобство!
Ця коротка промова продовжувалась порівняно недовго — півгодини. Слухаючи Фунта, Паніковський розчулився. Він одвів Балаганова вбік і з повагою зашепотів:
— Одразу видно людину з колишніх часів. Таких тепер вже немає і скоро зовсім не буде.
І він люб'язно подав старому кухоль солодкого чаю. Остап перетяг зіцголову до свого начальницького столу, наказав зачинити контору і почав терпляче розпитувати одвічного в'язня, який віддавав своє життя «за друзі своя». Зіцголова говорив з насолодою. Коли б він не перепочивав так довго між своїми реченнями, можна було навіть сказати, що вія базікає безугавно.
— Ви не знаєте такого — Корейка Олександра Івановича? — запитав Остап, глянувши на папку з шнурками від черевиків.
— Не знаю, — відповів старий. — Такого не знаю.
— Аз «Геркулесом» ви мали справи?
При слові «Геркулес» зіцголова ледь помітно засовався. його легенького руху Остап навіть не помітив, але, коли б на його місці була перша-ліпша жилетка з кафе «Флоріда», яка знала Фунта з давніх-давен, наприклад, Валіадіс, то вона б подумала:
«Фунт страшенно розлютований, він просто в нестямі».
Як Фунту не знати «Геркулеса», коли останні чотири відсидки було пов'язано саме з цією установою! Біля «Геркулеса» годувалося кілька приватних акціонерних товариств. Було, наприклад, товариство «Інтенсивник». Головувати в ньому запросили Фунта. «Інтенсивник» дістав від «Геркулеса» солідний аванс на заготівлю чогось лісового — зіцголові не обов'язково було знати, чого саме. І одразу ж лопнув. Хтось згріб грошву, а Фунт сів на півроку. Після «Інтенсивника» виникло товариство на віру «Трудовий кедр», — зрозуміла річ, під головуванням благообразного Фунта. Зрозуміла річ, аванс у «Геркулесі» на поставку мореного кедра. Зрозуміла річ, несподіваний крах, хтось розбагатів, а Фунт відробляє платню голови, — сидить. Потім «Пилодопомога» — «Геркулес» — аванс — крах, — хтось щось згріб — відсидка. І знову: аванс — «Геркулес» — «Південний лісорубник» — для Фунта відсидка — комусь добрий куш.
— Кому ж? — допитувався Остап, походжаючи навколо старого. — Хто фактично керував?
Старий мовчки посмоктував з кухля чай і ледь підіймав важкі повіки.
— А хто його знає? — сказав він розпачливо. — Від Фунта все приховували. Я мусив лише сидіти, це ж мій фах. Я сидів за часів Олександра Другого, і за часів Третього, і за Миколи Олександровича Романова, і за Олександра Федоровича Корейського» з часи непу, до чаду непу, в розпалі чаду і після чаду. А зараз я без роботи і змушений носити великодні штани.
Остап ще довго виціджував з старого слівця. Він діяв як золотошукач, що без упину промиває тонни піску і бруду, аби знайти на дні кілька золотих крупинок. Він штовхав Фунта плечем, будив його, навіть лоскотав. Після всіх цих хитромудростей йому пощастило дізнатись, що, на думку Фунта, за всіма товариствами, які лопнули, без сумніву, приховується якась одна особа. Що ж до «Геркулеса», то з нього видоїли не одну сотню тисяч.
— У всякому разі,—додав зіцголова, — у всякому разі, цей невідомий суб'єкт — голова. Ви знаєте Валіадіса? Валіадіс цій людині пальця в рот не поклав би.
— А Бріан? — спитав Остап з посмішкою, згадавши пікейні жилетки біля колишнього кафе «Флоріда». — Поклав би Валіадіс пальця в рот Бріану? Як ви гадаєте?
— Нізащо! — відповів Фунт. — Бріан — це голова.
Три хвилини він беззвучно ворушив губами, а потім додав:
— Гувер — це голова. І Гінденбург — голова. Гувер і Гінденбург — це дві голови.
Остапові стало лячно. Найстаріша з пікейних жилеток загрузла в трясовині високої політики. З хвилини на хвилину вона могла заговорити про пакт Келлога або ж про іспанського диктатора Прімо-де-Рівера, і тоді ніякі сили не могли б відвернути її увагу від цього поважного заняття. Вже в очах старого з'явився ідіотський блиск, вже над жовтуватим накрохмаленим комірцем заходив кадик, провіщаючи народження нового речення, коли Бендер викрутив електричну лампочку і кинув її на підлогу. Лампочка розилася з холодним тріском рушничного пострілу. І лише ця подія відвернула увагу зіцголови від міжнародних справ. Остап одразу ж скористався з цього.