Теорія розмежування складів злочинів

Також не є розмежувальними ознаки спеціальних суб’єктів державної зради, яка вчиняється шляхом шпигунства (ст. 111 КК України), та передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК України). Адже в першому з названих складів — це громадянство суб’єкта, у другому — статус особи щодо відомостей, які є предметом злочину. Існуюча відмінність у ознаках спеціального суб’єкта не є такою, що виключає можливість особи, наділеної ознаками спеціального суб’єкта одного з цих складів злочинів, одночасно мати ознаки спеціального суб’єкта іншого з цих складів злочинів.

Таким чином ознаки спеціального суб’єкта в розмежуванні складів злочинів можуть виконувати роль спеціальних ознак спеціальної норми (ознак, що визначають спеціальний характер норми), а в парі з відповідними їм несумісними за змістом ознаками іншого складу злочину можуть бути розмежувальними ознаками суміжних складів злочинів. Ознаки спеціального суб’єкта, за умови однозначного формулювання їх у законі, є дуже чіткими розмежувальними ознаками. Напевно, це обумовлено очевидністю ознак спеціального суб’єкта, їх доступністю для сприйняття і оцінювання. Тому саме ознаки спеціального суб’єкта могли б стати досконалим (одними із) законодавчим інструментом, який міг би застосовуватись на практиці і забезпечити правильне розмежування складів злочинів. Аналізуючи Особливу частину чинного КК можна знайти багато випадків, коли ознаки спеціального суб’єкта не виконують розмежувальну функцію. Лише в окремих випадках в цьому немає потреби, бо цю функцію виконує інша з ознак складу злочину. В більшості ж випадків це створює складнощі й, відповідно, призводить до помилкового результату кримінально-правової кваліфікації.