Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
«А ставати до роботи мають піддані, як сонце сходить, а зійти з роботи, як сонце заходить. Хто не вийде рано на роботу, через недбалість, мусить відробити пропущене на другий день»… говорила «устава», залишаючи панам свободу в оцінці того селянського «недбальства» й вимогах на відроблення «занедбаного».
Підпорядкування селянства волі панів-землевласників, припинило його внутрішню, громадську організацію, як політичного чинника. Державою правив великий князь, при співучасти Панів-Ради й шляхти. Міщанство жило своїми інтересами внутрі міських мурів і магдебурського права, селянство, хоч і найчисленніше, мовчало, корилося й працювало. Очевидно до часу, поки не втратило терпцю…
Уряд
В міру того, як ускладнюються функції великого князя, як володаря, судді, адміністратора й начальника боєвої сили держави, повстають уряди - міністра фінансів, званого земським підскарбім, начальника державної канцелярії й міністра закордонних справ, тобто канцлера й міністра військових справ, тобто гетьмана. Зразу це уряди тільки виконавчі, з часом вони зискують на самостійности й ширині ініціятиви та відповідальности. Рівночасно громадяться на великокняжому дворі двірські урядовці, як маршал двора, підчаший, крайчий, стольник, мечник, двірський підскарбій і т. п. Всі ті уряди й функції були репрезентовані відповідними людьми на дворах українських князів, а тут вони тільки далі різничкувалися й оформлювали.
Пани-Рада
Подібно, на взір українських боярських рад, утворилася при великому князеві установа Панів-Ради, що чим далі, тим більше обмежувала абсолютну владу володаря. Зразу скликають князі Панів-Раду в особливих моментах, згодом ця принагідна рада стається державною установою, з означеними правами, обовязками й особистим складом. З кінцем XV й на початку XVI ст. Пани-Рада були вже остаточно оформленим органом співвлади; без неї, великий князь не міг видавати обовязуючих законів, ані вести дипльоматичних переговорів чи організувати воєнних походів. В склад Панів-Ради входили нащадки колись удільних князів, бояри, намісники, духовні єрархи та вищі церковні й земські урядовці. За винятком первопочинів організації Панів-Ради та часів Свитригайла, українсько-білоруський, аристократичний елємент був репрезентований у тій установі дуже слабо. Вона оформлювалася рівночасно зі зростом польських впливів на Литовсько-Українську Державу, а вони йшли в розріз з інтересами того елєменту, що на ньому спіралася вся сила Великого Литовського Князівства.
Сойм
З принагідних зїздів литовсько-українського лицарства, скликуваних для обміркування питаннь державно-правного характеру, створився зчасом литовський сойм. Зразу скликують шляхетські зїзди поіменно й проводять на них Пани-Рада, де далі перемінюються вони в умандатовану репрезентацію лицарства. Перший зїзд литовської шляхти, з характером сойму, відбувся 1507 р. На ньому радили, не особисто запрошені Панами-Радою князі та бояри, але шляхетські депутати, умандатовані виборцями поодиноких повітів. В 1564-66 рр. оформився литовський сойм остаточно. На шляхетських зїздах тих років зреформовано Литовський Статут, судову практику й поділено землі Литовсько-Української Держави на воєвідства й судові повіти. Воєводів назначував великий князь, але повітових старостів обірала шляхта повіту, а князь їх тільки затверджував. Сойм складався з двох «кол» - лицарського, тобто шляхетських депутатів, по двох з кожного повіту й «кола» Панів-Ради, що входили до сойму в комплєті. В постепенному розвитку устрою, влада великого князя перемінювалася з абсолютної в конституційну, обмежувалася компетенція Панів-Ради й поширювалися права шляхетського, сеймового представництва. Все те діялося під впливом Польщі, де шляхта дійшла вже до значіння пануючого стану.
Право
В кожному повітовому місті був виборний земський суд, для вирішування маєткових справ шляхти, підкоморський, що пильнував цілости границь шляхотських маєтків, та городський або замковий, зі старостою на чолі, для карних справ. Всі вони спіралися на кодексі законів, відомому під назвою «Литовського Статуту».
В основу цього кодексу лягла «Руська Правда» подібно, як українські правові установи принялися на землях Литовсько-Української Держави, на довго перед остаточним оформленням Литовського Статуту, на сеймі 1523 р.