Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Зразу користувалася Україна під Литвою й Польщею літературним надбанням попередніх століть, але згодом почала пристосовувати до своїх духових потреб літературні зразки тогочасного Заходу. Відтіля прийшли до нас ті лицарські повісти й романи, як ось «Книга про Тавдала лицаря», «Про славного лицаря Трістана», «Римська бувальщина» або «Вірні історії коротко зібрані з римських та інших авторів». Дорогою з Европи через південно-словянські землі, Чехію та Польщу доходили до нас такі твори, як «Велике зеркало», «Про трьох королів», «Про сімох мудрців», «Петро-золоті ключі», «Факеції або польські «жарти», а навіть дещо з Боккачієвого «Декамерона» («Весела повість про купця, що заложився з приятелем за чесність своєї жінки»), та французьких байок і оповідань. В уривках дійшла до нас середньовічна енцикльопедія («Люцідарій») та це і те зі скромної скарбниці середньовічної науки й фільософії. Було цього небагато по скількости, не імпонувало воно й своїм добором та якістю. Як колись заспокоювало воно потребу «книжного почитання», і не викликало оригінальної, інтензивної творчости. Під тим оглядом «литовську» добу нашої історії слід уважати прогалиною, антрактом перед новим вибухом творчих сил, викликаних потребами самооборони й боротьби за політичне існування, що їх викликала анексія України Польщею й клявзулі люблинської унії.
Церковне будівництво
Подібно, як упадок української державности не перевернув горі корінем старого законодавства й укладу суспільних сил на українських землях, так і українське образотворче мистецтво, позбавлене опіки власної держави й виставлене на ділання нових культурних впливів, не зразу перемінило своє обличчя. Старі, глибоко закорінені традиції не загибають у його дальшому розвитку, а навпаки: в релігійному мистецтві оберігаються з пієтизмом, належним предківській вірі й національности. В пору, коли католицька Польща старається у своїх костелах наслідувати форми західньо-европейського готицизму, українське, церковне будівництво придержується всіми силами візантійсько-романських традицій. Для цього старається наслідувати місцеві архітектурні памятники з доби державної незалежности й шукає собі нових зразків на православному Атоні та в одновірній Молдавії.
Правда, ані Атон ані Молдавія, а тим менче Україна не всилі відгородити себе китайським муром від нових подихів західньо-европейського мистецтва. Тому то, як у попередню добу перепліталися в нашому будівництві візантійські традиції з елєментами західно-європейської романщини, так тепер візантійсько-романські традиції переплітаються з елєментами готицизму. Повстає з цього своєрідний, еклєктичний стиль, що характеризує наше будівництво XIV - XV віку.
Памятників цього будівництва збереглося розмірно небагато. Скромні числом, не захоплюють вони ані розмірами ані добірністю матеріялу, а тим менче мистецькою досконалістю форми. Творені в добу нашого духового й суспільно-політичного заломання, вони носять на собі пятно епохи, що її змістом і характеристикою була - переходовість.
Одною з церков «консервативного» типу була середньовічна святоюрська церква у Львові. Львівський літописець Зіморович, нотуючи під 1363 роком початок будови львівського, вірменського собору завважує, що будував його архітект Доре в тому самому стилю і пляні, що рівночасно будована ним святоюрська церква. Святоюрську, середньовічну церкву розібрано в 1743 р. для того, щоби зробити місце теперішній будівлі, але первісний-вірменський собор зберігся до нас у цілости й без суттєвих перемін. Будували його тоді ще православні вірмени й не диво, що за зразок послужила їм для цього теж православна, святоюрська церква, що з свого боку була свідомим продовженням українсько-візантійської архітектури.
Памятником західньо-української архітектури атонського типу є Онуфрівська церква в Лаврові. Василіянська традиція звязує Лаврівський манастир з особою князя Льва Даниловича, але лаврівська церква повстала не пізніше XV ст. Вона невелика розмірами, зате характеристична своїм поземим заложенням. Утворюють його - прямокутний бабинець, кругла середня нава (ротонда) й притикаюча до неї пресбітерія з трьома апсидами (конхами) навхрест. Церкви з подібним заложенням пресбітерії, хоча й пізнішого походження, збереглися в нас головно на Поділлі (Камянець, Могилів, Зіньків, Межибіж, Тернопіль) та на Буковині (Серет). Близька до цього типу є Миколаївська церква в Сокалі. Всі вони разом і кожна зосібна є документом інтензивних культурних звязків західньої України з православним сходом. З переміною політичних умов і упадком Царгороду вони найшли собі мету на Атоні, дорогами через Молдавію та Семигород.