ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Смуги диму, змішані з туманом, червоні вогні багать на воді, на човнах вказують місце й напрямок посадки. Ридан не дивиться на ці вогні. Його погляд спрямований на берег; він уже бачить палатку, рухомі постаті людей біля води.
Більше нічого не бачить там Ридан…
Тихе міжгір’я сповнюється оглушливим рокотанням моторів. Льотчики описують коло, спускаються нижче, ще коло, третє, заходять знову, вивчаючи важке місце посадки… Один літак раптом круто пірнає у вузьке ложе річки, виходить на розширення й сідає, розганяючи хвилі лапами поплавків.
Ридан стрибає в човен, що миттю підійшов, і через хвилину виходить на берег. Наталя з розгону кидається йому на груди, Федір і Микола мовчки підходять до професора. Якась людина із дивно спотвореним обличчям, у якій Ридан насилу впізнає Віклінга, поволі, як побитий пес, відходить убік.
— Де? — коротко кидає Ридан.
Його ведуть до джерела. Холодні струмені, що б’ють з-під землі, гойдають складки парусини. Тіло піднімають, відкривають обличчя… Друзі в німому мовчанні стоять навколо, і зненацька божевільна надія на мить спалахує в серці кожного. Чудо! Чудо! Горе породжує безумство хоча б на мить. Ось зараз Ридан змахне рукою, скаже якесь владне слово… і все, що було досі, виявиться сном. Ганна здивовано розплющить очі, підведеться…
Ридан опускається на пісок, простягає руку вбік і ледь махає нею назад. «Відійдіть. Залиште нас», — каже цей жест. Голова Ганни в нього на руці, він схиляється над нею усе нижче, нижче. Друзі відходять до. палатки.
Губи професора сіпаються, кривляться, їдкі батьківські сльози збігають з очей і падають на дороге мокре обличчя.
— Доню, донечко моя… — шепоче Ридан. Чуда немає.
Ридан обертається і кивком голови підкликає друзів.
— Кличте швидше санітарів, — наказує він твердо і, знову прикривши Ганну парусиною, занурює її у воду.
Кілька секунд він тримає руку в джерелі. Рука починає клякнути.
— Добре, — шепоче він підводячись, потім питає Миколу. — Давно вона тут?
— З десятої години вечора.
— Виходить, до того минуло?..
— Близько… двох годин, — насилу пригадує Микола.
Санітари на носилках заносять тіло в човен, переправляють до літака, потім обережно піднімають носилки і засовують їх у люк, усередину фюзеляжу. Там тіло Ганни перекладають у цинковий холодильник, камери якого наповнені льодом.
Ридан висовується з вікна кабіни; обличчя його сіре, глибокі тіні пролягли під очима. У нього майже такий самий вигляд, як і в тих, хто зустрів його тут, у таборі. Але в голосі вже звучить влада людини, яка знає, що треба робити.
— Миколо Арсеновичу, — каже він голосно, схиляючись над човном, — піднімайтесь сюди, ви полетите зі мною зараз же. Всі інші — за нами, на другій машині.
Літак важко відривається од води і, поволі набираючи висоту над руслом річки, зникає за поворотом ущелини. Піднявшись над вершинами гір, бере курс прямо на захід.
Микола сидить у зручному, м’якому кріслі і вперше починає відчувати неймовірну втому. Нервове напруження, яке тримало його на ногах до останнього моменту, спадає. Ридан знаходить в аптечці літака якісь ліки й дає Миколі випити.
— Тепер відхиліться назад, Миколо Арсеновичу, отак… і спіть. Мені ще потрібна буде сьогодні ваша допомога.
Слово «спіть» діє магічно. Микола засинає майже вмить і вже не чує останніх слів професора.
О п’ятій годині сорок хвилин ранку літак приземляється в Москві. Санітарна карета приймає холодильник просто з літака і мчить слідом за машиною Ридана на Ординку.
Особняк спить. Важкий цинковий ящик піднімають нагору, ставлять у просторій кімнаті «консерватора». Санітари виходять.
Через двадцять хвилин Микола, насилу втямлюючи, чого від нього вимагає професор, вмикає аноди свого «консерватора», перевіряє настройку на «вузол умов» і піднімає рубильник конвейєра.
Тіло Ганни в чохлі з тонкої прогумованої тканини пронизує потік променистої енергії…
Так почалася одна з найсміливіших спроб людини відкинути закони природи, непохитність яких освячена тисячоліттями.
Ридан став іншим. Він замкнувся в собі, був мовчазний, на запитання відповідав не зразу, очевидно, насилу відриваючись од складних, важких думок. І горе, глибоке, гнітюче, прозирало в кожному незвично обережному його русі.
Ні про Ганну, ні про свої задуми він не казав нічого. Кімната «консерватора» була зачинена для всіх, крім кількох працівників інституту — їх професор часто викликав до себе. Вони мовчали теж. Було ясно, що Ридан не хоче, щоб про його наміри знали й говорили. І ніхто не питав його про це.