ГЧ

У риданівському особняку тече тихе, розмірене життя. Багато лабораторій закрито: співробітники роз’їхались на відпочинок. Коли б не гавкіт, скавчання, гарчання, які періодично чулися внизу, у «звіринці», і свідчили про появу там Тирси, можна було б подумати, що інститут перестав існувати.

Але ні, життя йде, інститут працює. Щодня два лаборанти на чолі з Матусею входять у «теплицю», щоб узяти на аналіз чергові проби опроміненого м’яса. Тут жарко й сиро. Щільно закриті ящики різних розмірів акуратно розставлені на стелажах. Деякі з них відкривають щоденно, коли беруть проби, і знову закривають. Мікробам надається цілковита можливість оселитися на тушах, на окремих шматках м’яса.

А проте м’ясо не розкладається.

Лаборанти беруть проби, йдуть у свою лабораторію і надвечір здають усі аналізи Ридану. Розпад білка в м’ясі дорівнює нулю. А ящики лежать у цьому тропічному «морзі» вже близько місяця!

Матуся, який ніколи досі не цікавився науковим змістом інститутських робіт, цього разу був зовсім спантеличений. М’ясо, звичайне сире м’ясо, ним же самим привезене з бойні, лежить у цій спеці й не розкладається. Чому? З ним нічого не зробили. Поставили на хвилинку на конвейєр і пропустили крізь поле високої частоти. Що ж від цього може бути? Матуся неспроможний збагнути загадку. Він звертається до Ридана.

— Ну, гаразд, електричне поле вбило бактерії, які сиділи на м’ясі і в ящиках. Але ми знову їх відкриваємо. Чого бактерії більше не заводяться? Хіба їх мало в повітрі?

Ридан здивовано дивиться на нього: Матуся цікавиться наукою!

— Що ж, не у всякому м’ясі бактерії «заводяться», — відповідає професор.

— Мг… Хотів би я побачити, яке м’ясо не зіпсується в теплому приміщенні через два дні.

— Як, а хіба ваше м’ясо псується?

— Яке моє? — дивується Матуся.

— Ваше власне, ось це! — Ридан тицяє пальцем у його круглий живіт.

Матуся починає реготати.

— То це ж живе…

Ридан нахиляється до вуха Матусі і, показуючи в бік «теплиці», тихо каже:

— Те м’ясо теж майже живе…

Розмова на цьому уривається, бо Матуся раптом перестає сміятися, одскакує від Ридана, як м’ячик, і потім швидко зникає. Професор жартує, звичайно… Але… Хтозна, що це за жарти. Він іще скаже, що ці м’ясні туші можна примусити бігати. Хай йому чорт, краще не лізти не в своє діло!

А Ридан сприймає цей випад Матусі, як прообраз нових потрясінь у науковому світі. «І тут, у процесі розпаду тканини, — думає він, — мікроби відступають на другий план. Із збудників процесу вони стають його «показниками». Вони саме «заводяться», а не викликають розпад. Багатьом доведеться переглянути свої позиції…»

У квартирі професора панує суворий порядок, чистота, тиша; відвідувачі бувають рідко. Тітка Паша керує цією тишею, нечутно з’являючись там, де потрібна її присутність, завжди вчасно, завжди точно. Вигляд у неї солідний, хазяйновитий: вона в своїй стихії. Ридан блаженствує: ніхто й ніщо не відвертає його од роботи. Він то зникає в надрах інституту, то сидить у себе в кабінеті, а приходячи в їдальню, як завжди, жартує з тіткою Пашею або заводить з нею розмови, уміло вивідуючи в неї таємниці народної мудрості.