ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Думка про Ридана, страшна, як сама загибель Ганни, одночасно промайнула в них у голові. Вони вернулись до багаття.
З другого боку, з густої темряви, вийшов Віклінг, синій, тремтячий, з тим самим виглядом божевільного і мовчки сів біля вогнища. Ніхто не сказав йому нічого.
Швидко спускалась над річкою коротка літня ніч.
Раптом на річці почулись удари весла, і за хвилину, зашарудівши галькою, висунувся на берег піднятий ніс човна. Чоловік перестрибнув через нього й швидко підійшов до вогнища.
— Товариш Тунгусов є тут? — спитав він.
— Я Тунгусов, — відповів Микола, підводячись.
— Я радист із сплавного пункту. Вам радіограма з Москви. Блискавка. Просили негайно приставити.
Микола схопив папірець і, схилившись над вогнищем, прочитав:
«Начальникові Караїдельського сплавпункту № 64. Негайно, незалежно від часу доби, розшукайте туриста Тунгусова на річці біля вашого пункту. Передайте йому таке: потонулу тримати в якнайхолоднішому місці, якщо немає льоду — в холодній проточній воді. На світанку розпалити сигнальні вогнища на човнах для посадки двох гідропланів. Ридан».
— Ви повідомляли що-небудь у Москву про нас? — спитав Микола радиста.
— Ні, нічого.
Миколі здалося, що він божеволіє.
Льоду не знайшлося на пункті. Тіло Ганни щільно загорнули в парусину й занурили в найближче джерельне озерце.
Розділ шістнадцятий
ЩО ТАКЕ СМЕРТЬ
У риданівському особняку тече тихе, розмірене життя. Багато лабораторій закрито: співробітники роз’їхались на відпочинок. Коли б не гавкіт, скавчання, гарчання, які періодично чулися внизу, у «звіринці», і свідчили про появу там Тирси, можна було б подумати, що інститут перестав існувати.
Але ні, життя йде, інститут працює. Щодня два лаборанти на чолі з Матусею входять у «теплицю», щоб узяти на аналіз чергові проби опроміненого м’яса. Тут жарко й сиро. Щільно закриті ящики різних розмірів акуратно розставлені на стелажах. Деякі з них відкривають щоденно, коли беруть проби, і знову закривають. Мікробам надається цілковита можливість оселитися на тушах, на окремих шматках м’яса.
А проте м’ясо не розкладається.
Лаборанти беруть проби, йдуть у свою лабораторію і надвечір здають усі аналізи Ридану. Розпад білка в м’ясі дорівнює нулю. А ящики лежать у цьому тропічному «морзі» вже близько місяця!
Матуся, який ніколи досі не цікавився науковим змістом інститутських робіт, цього разу був зовсім спантеличений. М’ясо, звичайне сире м’ясо, ним же самим привезене з бойні, лежить у цій спеці й не розкладається. Чому? З ним нічого не зробили. Поставили на хвилинку на конвейєр і пропустили крізь поле високої частоти. Що ж від цього може бути? Матуся неспроможний збагнути загадку. Він звертається до Ридана.
— Ну, гаразд, електричне поле вбило бактерії, які сиділи на м’ясі і в ящиках. Але ми знову їх відкриваємо. Чого бактерії більше не заводяться? Хіба їх мало в повітрі?
Ридан здивовано дивиться на нього: Матуся цікавиться наукою!
— Що ж, не у всякому м’ясі бактерії «заводяться», — відповідає професор.
— Мг… Хотів би я побачити, яке м’ясо не зіпсується в теплому приміщенні через два дні.
— Як, а хіба ваше м’ясо псується?
— Яке моє? — дивується Матуся.
— Ваше власне, ось це! — Ридан тицяє пальцем у його круглий живіт.
Матуся починає реготати.
— То це ж живе…
Ридан нахиляється до вуха Матусі і, показуючи в бік «теплиці», тихо каже:
— Те м’ясо теж майже живе…
Розмова на цьому уривається, бо Матуся раптом перестає сміятися, одскакує від Ридана, як м’ячик, і потім швидко зникає. Професор жартує, звичайно… Але… Хтозна, що це за жарти. Він іще скаже, що ці м’ясні туші можна примусити бігати. Хай йому чорт, краще не лізти не в своє діло!
А Ридан сприймає цей випад Матусі, як прообраз нових потрясінь у науковому світі. «І тут, у процесі розпаду тканини, — думає він, — мікроби відступають на другий план. Із збудників процесу вони стають його «показниками». Вони саме «заводяться», а не викликають розпад. Багатьом доведеться переглянути свої позиції…»
У квартирі професора панує суворий порядок, чистота, тиша; відвідувачі бувають рідко. Тітка Паша керує цією тишею, нечутно з’являючись там, де потрібна її присутність, завжди вчасно, завжди точно. Вигляд у неї солідний, хазяйновитий: вона в своїй стихії. Ридан блаженствує: ніхто й ніщо не відвертає його од роботи. Він то зникає в надрах інституту, то сидить у себе в кабінеті, а приходячи в їдальню, як завжди, жартує з тіткою Пашею або заводить з нею розмови, уміло вивідуючи в неї таємниці народної мудрості.