Людина без властивостей. Том I

Що ж до самого Арнгайма, то він із цим твердженням, певне, ніколи не погодився б, бо воно образило б його святобливе ставлення до всього великого, хоча з багатьох поглядів здалося б йому все ж таки досить зрозумілим. Нині, коли навперебій розповідають про все можливе й неможливе, коли пророки й шахраї вдаються до тих самих висловів, хіба що з невеличкими відмінностями, вникати в які не має часу жодна заклопотана людина, коли редакціям постійно набридають якісь Генії, — нині дуже важко з певністю визначити цінність людини чи ідеї; покладатися можна, власне, лише на слух, намагаючись угадати, коли бурмотіння, шепіт або човгання ніг за редакційними дверима досить гучне, щоб упустити його через поріг як голос громадськости. Щоправда, від цієї хвилини Геній переходить до іншої категорії. Він уже — не просто абищиця, не дрібничка, яка цікавить літературну чи театральну критику й суперечности якої читач, що його бажає собі газета, сприймає не поважніше, ніж дитячий лепет, — ні, він набуває рангу факту з усіма наслідками, що з цього випливають.

Дурноверхі фанатики не бачать схованої в цьому нагальної потреби в ідеалізмі. Світ тих, хто змушений писати й пише, сповнений високих слів і понять, які вже втратили свої предмети. Атрибути великих людей і захоплень живуть довше, ніж приводи для них, тому безліч атрибутів лишаються зайвими. Колись один видатний чоловік створив їх для ще одного видатного чоловіка, але обох уже давно нема на світі, а поняття, що пережили тих чоловіків, треба якось застосовувати. Отож до визначень раз у раз добирають людину. «Могутня повнота» Шекспіра, «універсальність» Ґьоте, «психологічна глибина» Достоєвського й решта понять, що їх лишив нам тривалий літературний розвиток, сотнями зависають у головах писак, і тепер вони просто через застій у збуті епітетів називають якого-небудь тенісного стратега «глибоким», а якого-небудь модного віршомаза — «великим». Писак можна зрозуміти: вони просто вдячні, коли трапляється нагода без утрат прилаштувати до кого-небудь свої словесні припаси. Однак це має бути людина, чия значущість уже стала фактом, завдяки чому всі розуміють, що такі слова прикласти до неї можна, хоч і цілком байдуже, до якого саме місця. І саме такою людино й був Арнгайм; бо Арнгайм — це Арнгайм, в Арнгаймі був сам Арнгайм; він — батьків спадкоємець, він уже народився як подія, й не могло виникати жодного сумніву в злободенності того, що він казав. Йому досить було лише зробити невеличке зусилля й висловити яку-небудь думку, що її, виявивши добру волю, можна було назвати важливою. І Арнгайм сам сформулював це у вигляді досить слушного правила. Він любив казати: «Справжнє значення людини великою мірою полягає в її здатності зробити себе зрозумілою своїм сучасникам».