Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
візити до Діотими — це приємне
урізноманітнення службових обов’язків
Невеличкий, товстенький ґенерал знов засвідчив Діотимі свою повагу… Хоча солдату в кімнаті для нарад відведено й скромну роль, почав ґенерал, він усе ж таки зважується пророчити, що держава — це потуга, покликана самостверджуватися в боротьбі народів, і що військова міць, продемонстрована в мирний час, віддаляє війну. Але Діотима відразу його урвала.
— Пане ґенерал! — сказала вона, тремтячи від гніву. — Будь-яке життя ґрунтується на силах мирних; навіть ділове життя, якщо знайти правильний погляд на нього, — це поезія.
Невеличкий ґенерал якусь мить спантеличено дивився на господиню, але потім одразу оговтався.
— Ваше превосходительство, — згідливо мовив він, і щоб зрозуміти це звертання, треба нагадати, що Діотимин чоловік був начальник відділу й що в Каканії начальника відділу за ранґом прирівнювали до командира дивізії, але що право на звертання «ваше превосходительство» мали тільки командири дивізій, та й то лише в службових стосунках; та позаяк солдат — це професія лицарська, то в ній далеко не підеш, якщо не звертатимешся до начальників «ваше превосходительство» й поза службою, і в дусі лицарського заповзяття «превосходительствами» називали заразом і їхніх дружин, не дуже замислюючись про те, коли ж ці перебувають на службі; отакий складний лабіринт за одну мить пройшов подумки невеличкий ґенерал, щоб уже з перших слів запевнити Діотиму в своїй беззастережній згоді й відданості, а далі він повів: — Ваше превосходительство, ви перехопили в мене слово. Коли створювали комітети, брати до уваги військове міністерство, само собою зрозуміло, з політичних міркувань не можна було, але ми чули, що цей великий рух має набути якоїсь пацифістської мети — чи то, кажуть, стати міжнародною акцією миру, чи то завершитися передачею наших вітчизняних фресок у дарунок Гаазькому палацу? — і я можу запевнити ваше превосходительство, що нам це надзвичайно імпонує. Адже про військових у людей уявлення зазвичай хибне; не хочу, звісно, стверджувати, нібито якийсь там молоденький лейтенант не бажає війни, але всі відповідальні інстанції глибоко переконані в тому, що сферу насильства, яку ми, на жаль, представляємо, треба поєднувати з духовними багатствами саме так, як ви, ваше превосходительство, щойно й сказали.
Він видобув з кишені штанів невеличку щіточку й кілька разів провів нею в один і в другий бік по своїх вусиках; ця погана звичка лишилася в нього ще з кадетських часів, коли вусів очікують у житті нетерпляче і з великою надією, але ґенерал про цю свою звичку навіть не здогадувався. Втупившись своїми великими карими очима в обличчя Діотими, він намагався прочитати на ньому, яке враження справили на неї його слова. Діотима вдала, нібито заспокоїлась, хоч насправді заспокоїтися при ньому цілком ніколи не могла, і зволила пояснити ґенералові, що відбулося після того великого засідання. Ґенерал особливо захоплено відгукнувся з приводу великого Собору, висловив свій захват Арнгаймом і запевнив, що таке зібрання матиме надзвичайно корисні наслідки.
— Адже стільки людей навіть не здогадуються, як мало ладу в духовних справах! — провадив він. — Я навіть, з дозволу вашого превосходительства, впевнений, що більшість людей гадають, нібито загальний лад з дня на день прогресує. Вони вбачають лад у всьому: на фабриках і заводах, у конторах, у розкладах руху потягів, у навчальних закладах (тут можна, либонь, з гордістю згадати й про наші казарми, які, незважаючи на свої скромні можливості, нагадують просто-таки дисципліну злагодженого оркестру); одне слово, скрізь, куди не кинь оком, бачиш лад — лад на тротуарах і на вулицях, лад в оподаткуванні, в церковному житті, у комерції, в чинах, на балах, у моралі тощо. Отож я певен, що нині мало не кожна людина вважає: такого досконалого ладу, як у наш час, ще ніколи не було. Чи не має такого відчуття у глибині душі й ваше превосходительство? Принаймні я його маю. У мене, знаєте, щойно я послаблю увагу, відразу зринає відчуття, що дух нового часу полягає саме в такому більшому ладу й що імперії Ніневії й Риму занепали, мабуть, через якесь недбальство. Гадаю, більшість людей теж такої самої думки і в душі припускають, що минуле стало минулим, щоб нас покарати, щоб помститися за те, в чому не було ладу. Але це уявлення, — певна річ, омана, в яку люди освічені впадати не повинні. І в цьому полягає, на жаль, потреба в силі й солдатській професії!
Розводячи отак балачки з цією розумною молодою жінкою, генерал відчував глибоке задоволення; це приємно урізноманітнювало його службові обов’язки. Але Діотима не знала, що йому відповісти, тож навмання промовила ще раз: