Щоденник Любові
- Автор: Піо Падре, Гаспари Луиджи
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Добра книжка
- Переводчик: Роман Теодорович Дидула
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Щоденник Любові». Краткое содержание книги:
17 жовтня 1968 року перша частина «Щоденника Любові» потрапила до рук Його Святості Пани Павла VI. Приблизно через десять днів Святіший Отець передав мені свою подяку через одного єпископа, мого Приятеля і, між іншим, сказав: «Це велика таємниця. Яка чудова любов батька і сина! В цій книжці не можна викреслити жодного слова». Так дуло підтверджено пророцтво отця Піо, висловлене при мені у червні 1968 року: «Папа усе зрозуміє в цій книзі».
Мій батько хотів, щоб усі дев'ятеро дітей, які залишалися живими, завжди були разом.
Його сильна воля до єдності родини сприяла тому, що вся наша сім'я жила у гармонійній згоді до того часу, доки був живим він сам. Одначе після його смерті з'явилися розмаїті труднощі й протиріччя, бо під тінню мого батька, цього люблячого й щедрого глави роду, усе ж не знайшлося спільного завдання для різних інтересів тих нових сімей, які встигли створити мої брати і сестри. Постійна опіка мого батька зберегла сімейну єдність. Його серце, повне любові й самовідданості, не помітило цієї проблеми, яка незмінно виникає тоді, коли сини й доньки змушені, як і колись, вести спільне господарство під одним дахом, хоча їхні особисті інтереси уже розійшлись.
Влітку 1954 року я вирішив осісти в Сан-Матео делла Дечіма, щоб узяти участь в житті своєї родини і посильною допомогою й любов'ю спробувати втішити маму, нашого ангела-хоронителя.
Я не дуже люблю жити в маленькому селі і ще менше люблю працювати в млині, одначе любов до мами і почуття обов'язку перед сім'єю допомогли мені подолати труднощі першого періоду.
Гіркоти цього року навчили мене дорожче цінувати листа, віднайденого на горищі нашого дому в Дечіма. І я тоді вирішив знову поїхати до в Сан-Джованні Ротондо.
Друга поїздка до Сан-Джованні Ротондо
Коли я готувався до від'їзду, думки мої знову були звернені до тієї першої далекої зустрічі з Падре Піо, з часу якої минуло більше чотирнадцяти років. Як могло статися, що протягом чотирнадцяти літ я не чув поклику вернутися в Сан-Джованні Ротондо? Тоді я не міг пояснити собі причину цього відтермінування.
На цей раз поїхав один. Опинившись в Сан-Джованні Ротондо, я одразу відчув глибоке хвилювання. Та дорога, що вела із села до монастиря, де жив Падре Піо, дуже змінилася. На цьому місці встигло вирости нове передмістя. О п'ятій годині ранку я знову, як і багато літ тому, слухав месу, яку служив Падре Піо. Час залишив на обличчі улюбленого отця і в його погляді явний слід пережитої скорботи. Під час Богослужіння почував себе наче винним за те, що стільки літ перебував далеко від нього, і сильний душевний порух, який я відчув, вилився потоком сліз. Під кінець Служби Божої я з усіма людьми підійшов до вівтаря, і Падре приблизився за кілька кроків від мене, повертаючись до своєї келії.
Я уже підбадьорився, і на моєму обличчі майже не зосталося слідів хвилювання, пережитого під час Літургії. Тим більше було моє здивування, коли Падре Піо зупинився переді мною, і я зрозумів з його погляду і з його жесту, що він з упевненістю бачить в мені, дорослому чоловікові, того зніяковілого хлопчика, що стояв перед ним багато років тому.
Я ні на хвильку не засумнівався в тому, що отець впізнав у дорослій людині чотирнадцятилітнього хлопчика. Я сумнівався в іншому: чи вартий я, як і раніше, бути його сином?
Падре Піо простягнув мені руку жестом люблячого батька, що знову приймає сина. Міцно ухопившись за мене, він батьківським голосом сказав мені: «Сину мій, нарешті ти повернувся! Чого ж ти плакав? Ти ж знаєш, що я терпіти не можу плачів!»
Любов моя до отця посилилася завдяки його сильній батьківській любові до мене. В любові отця Піо я знову знайшов ту ніжність, яку дарував мені мій улюблений батько, повернувшись уже на небеса.
Пізніше я зрозумів, що Падре Піо, який завжди шанував батьківську владу, для того й побажав, щоб я прожив ці чотирнадцять літ з 1940 до 1954 року якомога ближче до моїх улюблених батьків, щоб я міг згідно із заповіддю любити й поважати свою матір й свого батька і неподільно віддавати їм всю мою синівську любов.
І лише після смерті мого батька Падре Піо побажав зайняти його місце й повести мій дух до любові Божої й до розуміння проблем земного життя. Починаючи з 1954 року, я став часто бувати в Сан-Джованні Ротондо. У червні 1956 року, для точності скажу — 6 червня, я знову був у Сан-Джованні Ротондо. Після Святої Літургії Падре Піо побачив мене біля вівтаря, підійшов ближче й сказав: «А ти що тут робиш? Не трать часу, зараз же рушай додому!» Цей наказ негайно податися в Дечіму дуже здивував мене й насторожив, і я поїхав у Болонью першим же поїздом. Наступного дня я прибув в Сан-Матео й застав мою любу маму при смерті, але при повній пам'яті.
Побачивши мене біля свого ліжка, вона просвітліла обличчям від невимовної радості й звернулася до мене з такими словами: «Ось і ти, Луїджі! Як я молилася отцю Піо, щоб він відіслав тебе додому. Я дуже вдячна Господу й отцю Піо за те, що вони виконали моє бажання. Тепер я відходжу з миром, тому що знаю…».
Трохи згодом мати спитала: «Луїджі, яке у нас сьогодні свято? Я весь час чую, як дзвонять дзвони, та тільки не пригадаю, який же завтра день».