Щоденник Любові

Я згоряв від нетерпіння нарешті побачити зблизька загадкового отця Піо. Навіть на фотознімку обличчя Падре викликало у мене любов і довір'я.

Падре Піо, якого я вперше побачив, коли він служив Святу месу, повністю приковувало до себе всю увагу хлопчини, яким я був тоді.

Погляд отця, проникливий і лагідний, пробудив в глибині мого серця синівську любов. Люди, з якими я пізніше розмовляв і у церкві, і в нашому пансіоні, описували мені отця Піо як надзвичайно суворого наставника.

Наближалася моя черга сповідатися — і я почав нервувати. Я почував уже, що полонений сердечною любов'ю Падре Піо, і все ж боявся, що не заслужу бути прийнятим до числа синів святого брата, якого любив усе життя.

Я готувався до сповіді у старій частині церкви, і моя давня цікавість до історії та мистецтва відволікала мене. Замість того, щоб пригадати свої гріхи й пошкодувати про них, я почав порівнювати цю церкву із старовинним російським монастирем, про який читав у книжці. І тут сеньйор Тонеллі покликав мене до сповідальні отця Піо.

Повністю захопившись мрією пізнати ближче свого Падре, я забув навіть, що перебуваю перед священнослужителем, якому я повинен сказати про свої гріхи.

Отець Піо задав мені кілька запитань і глянув мені в очі, чекаючи відповіді. Я розгублено сказав: «Не можу добре пригадати, чи здійснив я такий гріх».

Він крикнув мені голосно: «Забирайся! Забирайся звідси! Чого ж ти від мене хочеш? Іди й приготуйся до сповіді як слід! Я не можу тратити з тобою час!»

На другий день я повернувся в сповідальню після глибокого й продуманого приготування. Несподівано для себе я відчув надзвичайну лагідність Падре Піо, яка повністю стерла з моєї пам'яті вчорашній суворий окрик.

Отець Піо сказав мені: «Так, ти будеш моїм духовним сином… І дивись, завжди будь молодцем!».

Він нічого не питав мене ні про мої заняття, ні про те, з якого міста я приїхав.

Я повернувся до Болоньї, радіючи, що нарешті пізнав «пророка».

Знову поновилося навчання в інституті Альдіні-Валеріані. Заняття мене не задовольняли, але я ні з ким ще не обговорював цієї проблеми. Вчився я мало і в глибині душі подумував кинути школу. Зате моє духовне життя було достатньо наповненим. Я з любов'ю і старанням брав участь у месі й часто причащався, однак недостатньо щиро молився Ісусові під видом святої Гостії. Коли мені було одинадцять років, я випадково почув, як одна людина, котру я поважав, сказала: «Я ніколи не міг повірити, наче шматок хліба під час Переісточення справді може перетворитися на Кров і Тіло Христове». Тепер я впевнений, що саме ці слова постійно спливали у моїй свідомості, коли приступав до Святого Причастя. 5 травня 1940 року, все ще перебуваючи у Болоньї, я отримав дуже важливого для мене листа, щедрий дар, присланий мені отцем Піо. Зупинившись у Сан-Джованні Ротондо, він, через увесь простір, що розділяв нас, міг читати найглибші таємниці мого серця: мій намір покинути навчання і брак віри, коли я молився Ісусові, приступаючи до Тайни Святої Євхаристії, а ці ж таємниці були відомі тільки одному Богові.