Сини змієногої богині

І все ж репресії й переслідування, бодай і масові та не в міру люті, не дали бажаного результату. Навпаки, чим знавісніліше карав імператор, тим більше це викликало явне і таємне співчуття до християн – особливо в тих, хто потерпав від гніту державного бюрократичного апарату, що значно розрісся за домінату. Та й новітня церква виявилася досить сильною і добре організованою і вже успішно захищала переслідуваних та членів їхніх сімей. Слабкість репресій виявилася ще й у тому, що ніякої альтернативи християнству як ідеології гонитель так і не зміг запропонувати. (Правда, з метою ідеологічного зміцнення влади, він підтримував культ Юпітера, єдиний для всієї імперії, але це мало зарадило – язичництво в Римі вже відживало своє.) Не зменшувався і натиск варварів, імперія хиріла, втрачаючи одну область за іншою, назрівав поділ її на Східну та Західну частини – імператор вже нічого не міг вдіяти. Репресії ж не допомагали, а тільки розхитували трон, на якому Діоклетіан не почувався вже надійно. І тоді він пригадав материну пораду, висловлену нею, як він тільки-но здобув у Римі верховну владу: пошвидше передай владу другому до того, як тебе заріжуть… Тепер у словах матері відчувався зловісний зміст. В таких умовах у 305 році, все зваживши і розуміючи, до чого воно йдеться, обережний і далекоглядний іллірієць на римському троні змушений був у віці всього лише шістдесяти літ зректися влади. Склавши з себе – добровільно – тягар влади, позбувшись небезпеки бути зарізаним під час чергового перевороту, Діоклетіан, вийшовши у відставку, в супроводі найвірніших йому людей хутчій перебрався у Спліт – нині портове й курортне містечко колишньої Югославії, де для нього заздалегідь були збудовані архірозкішний палац (220×108 м!), храм його покровителя Юпітера та мавзолей, куди відставний монарх, ясна річ, не квапився. Перші кілька років проминуть у злагоді із самим собою та світом, що його оточував. Високопоставлений відставник власноручно вирощував овочі, виявляючи при цьому нерядовий талант овочівника-городника – то була істинна його професія! – та на дозвіллі ловив вудочками рибу, улюблене його хобі, для якого раніше в нього просто не вистачало часу. Але й далі жити в розкоші й задоволенні йому не судитиметься. Ні, ні, не здоров’я тому стане причиною. Діоклетіан два віки прожив би – старий загартований вояка, який пройшов Крим і Рим – здоровий був як бик (його улюблена поговірка), але… Року 316-го його дружина й донька (вони на той час остаточно прийняли християнство, те християнство, з яким за роки свого правління безуспішно боровся їхній чоловік і батько), повертаючись з мандрівки до Греції, негадано були захоплені язичниками і після тортур по-звірячому вбиті. Їх просто розтерзали знавіснілі фанатики, прибічники Юпітера… Діоклетіан був люблячим чоловіком і батьком. Втрату коханої дружини і любої доньки не міг знести і тоді ж наклав на себе руки… Аби не знати більше тих мук, яких вони зазнали при своїй загибелі…