Цілодобова книгарня містера Пенумбри

Вона швидко прокручує мій код, а мені стає трохи ніяково, бо там усюди проскакують коментарі на зразок: «А щоб тебе!» та «Ану, машино, скорися моїй волі!».

— Чудово, — каже вона й усміхається. — А ви, мабуть, Клей?

Вона прочитала це в коді. Там є алгоритм під назвою «клей_неперевершений». Гадаю, таке буває в кожного програміста.

— А я Кет, — відрекомендовується дівчина. — Здається, я знайшла вашу помилку. Хочете подивитися?

Я годинами марудився над тим кодом, а ця дівчина — Кет — знайшла помилку в моїй моделі за якихось п’ять хвилин. Та вона просто геній. Вона розповідає мені, як її виправити, і пояснює хід власних думок, усе швидко й упевнено. А тоді клац, клац — і помилки більше немає.

— Вибачайте мою нахабність, — вона повертає ноутбук до мене, прибирає пасмо волосся за вухо, випрямляється й насмішкувато питає: — Отож, Клею, навіщо ви створюєте модель цієї книгарні? — На цих словах її очі рухаються полицями аж до стелі.

Я сумніваюся, чи варто розповідати їй про всі химерності цієї книгарні. «Привіт, приємно познайомитись. Я продаю зашифровані книги старим дивакам. Чи не хотіли б ви зі мною повечеряти?» (Аж раптом мене охоплює впевненість, що один із них от-от увірветься до книгарні. Прошу вас, Тінделле, Федоров та всі інші: залишайтеся сьогодні вдома. Читайте свої книжки.)

Я заходжу з іншого боку.

— Це все для історії, — кажу я. — Ця книгарня працює майже століття. Думаю, це найстаріша книгарня в цілому місті, а може, й на всьому Західному узбережжі.

— Неймовірно, — відказує дівчина. — Google у порівнянні з нею ще дитя. — Тепер усе зрозуміло: вона працює в компанії Google. То виходить, що вона справді геній. А ще один із її зубів так мило надщерблений.

— Мені подобаються такі дані, — продовжує вона. — Дані з реального світу. Стародавні дані.

У цій дівчині є іскра життя. Це мій основний критерій добору нових друзів (дівчат і не тільки) і найкращий комплімент, який ви можете від мене почути. Не раз я намагався визначити, що саме запалює ту іскру, — яка суміш характеристик поєднується в холодному темному космосі, щоб утворити зірку. Я знаю, що переважно все читається по обличчю — і це не тільки очі, а й брови, щоки, рот і мікром’язи, які все це з’єднують.

У Кет такі привабливі мікром’язи.

— А ви не пробували створити візуалізацію з часовою динамікою? — питає вона.

— Ні, поки що не пробував.

— На роботі ми створюємо їх для пошукових логів, — каже вона. — Це круто — ти бачиш, як нова ідея шириться світом, мов невеличка епідемія, а за тиждень вона вже вигоряє.

Усе це видається мені цікавим, та здебільшого тому, що мене зацікавила ця дівчина.

Телефон Кет жваво тенькає, і вона дивиться на екран.