Відкриття, що ерекція настає, коли до пеніса припливає кров, є відносно новим. До ХV століття було по суті не відомо, що робить пеніс твердим. Це, звісно, не заважало людям мати свою переконливу думку з цього питання. Найбільш тривка теорія ґрунтувалася на ідеях Гіппократа (460–375 рр. до Р. Х.). Батько сучасного лікарського мистецтва був одним із перших, хто справді намагався з’ясувати, як функціонує людський організм. До нього за різні функції організму відповідали духи, добрі та злі. І хоча багато з Гіппократових теорій згодом було визнано помилковими і навіть божевільними, ми багато чим йому завдячуємо.
Гіппократ стверджував, що в основі ерекції лежить повітряно-блоковий механізм. На його думку, пеніс пов’язаний із сім’яними залозами тонкими міцними нитками. У момент сексуального збудження він наповнюється повітрям, а сім’яники в цей час натягують його догори за допомогою своєрідної блокової системи. Одним із доказів, які великий цілитель наводив на користь цього твердження, було те, що кастровані чоловіки втрачають ерекцію.
Після Гіппократа трон провідного медичного авторитета посів Арістотель. Він підтримав теорію свого попередника, однак, на його думку, яєчка функціонували радше за принципом важеля. До того ж він був першим, хто задокументував важливий медичний факт: ерекція – не лише відповідь на фізичну стимуляцію, пеніс може затверднути завдяки силі думки. За його теорією, штивність досягається трьома механізмами: фантазією, повітрям і силою тяги сім’яних залоз. Принаймні в одному випадку з трьох він влучив.
Знання Гіппократа й Арістотеля розвинув Гален із Пергана (129–210 рр. після Р. Х.), який розпочав свою діяльність із того, що лікував гладіаторів на арені Пергана. Як ми знаємо, життя там вирувало – бої точилися не на життя, а на смерть, тож Гален мав чудову можливість вивчати внутрішні таємниці організму. Однак навіть найбільший тогочасний лікар особливо не наблизився до розуміння істинного механізму ерекції. Він лише розширив ідеї Гіппократа, стверджуючи, що губчасті тіла є чимось на кшталт порожнинних нервів, які втягують у себе повітря із тканин довкола.
Теорії цих трьох медичних авторитетів не втрачали чинності впродовж багатьох сотень років, аж до появи в ХV столітті італійського мультимитця.
Геній із пензлем та скальпелем
На додаток до своїх фантастичних відкриттів і витворів мистецтва Леонардо да Вінчі (1452–1519 рр.) виявляв живий інтерес до того, як функціонує організм. Менш відомим, ніж «Мона Ліза», однак не менш захопливим є твір да Вінчі «Статевий акт» – зображення чоловіка та жінки, які власне цим і займаються. Малюнок, хоча не є бездоганним, вражає багатством деталей і цілком правильно описує багато речей. Він показує, серед іншого, що сперма виходить крізь власні трубки із хребта, – теорія, яка панувала ще з часів Гіппократа. З іншого боку, саме да Вінчі пощастило нарешті дати правильну відповідь на запитання, що наповнює пеніс, коли він твердне. Він з’ясував це, відвідуючи публічні страти через повішання, які були звичними за його часів. Такі соціальні зібрання привертали увагу багатьох любителів видовищ, проте більшість приходили задля пригод і драми. Да Вінчі підходив до ешафоту по-науковому. Він звернув увагу на те, що в повішених чоловіків виникала ерекція. Беручи участь у розтині страчених, він з’ясував, що насправді пеніс наповнювала кров, а не повітря.
Повстання задля радості та клопоту
