Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації

Причина розвитку цієї хвороби невідома досі. Висувалося багато теорій, які пізніше було відкинуто. З-поміж іншого підозрювали, що спричинювати хворобу можуть різні венеричні хвороби, зокрема сифіліс, але її пояснювали також онанізмом та іншими формами сексуальної стимуляції. Перепало, звісно, і чарівній статі. Стверджували, що «дратівливий спротив», який пеніс зустрічав на своєму шляху з боку недостатньо вмотивованих жінок, міг призводити до його зношування, що збільшувало шанси на розвиток кривизни. Американський хірург Вільям Голме ван Бурен опублікував 1874 року статтю, у якій висловив думку про те, що цієї хвороби не зазнають чоловіки, партнери яких «співпрацюють з ентузіазмом».

Сьогодні найвірогідніше пояснення цього стану – відсутність балансу в здатності організму «лагодити» невеликі ушкодження у сполучній тканині пеніса. Ушкоджень організм зазнає весь час, і наші відновлювальні механізми здебільшого непомітно для нас їх залагоджують. У випадку з пенісом ідеться про незначні травми, пов’язані із сексуальною діяльністю, тож можна сказати, що ван Бурен і його однодумці таки до певної міри мали рацію.

Механізми за лаштунками цих процесів досить складні, але коротко кажучи, іноді відновлювальна машинерія організму реагує на проблему надмірно й утворює такі собі рубці в пошкодженій сполучній тканині. Ці рубці, замість того, щоб поступово абсорбуватися, меншати і м’якшати, розростаються, спричинюючи затвердіння і стягування тканини. Тож ця частина пеніса не збільшується під час ерекції, а загинається в бік локалізації рубцевої тканини. Чоловіки, у яких розвивається цей стан, відчувають тверду кулю саме в тому місці, де пеніс найбільше загинається. Кривизна зростає поступово, переважно впродовж тривалого часу, перш ніж призупиняється.