Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Але повернімося до останніх подій. Петр Тошков одразу ж, як тільки одержав німецьку вакцину, а можливо і трохи раніше, дістав розпорядження зробити все для того, щоб ці ліки за короткий час стали непридатними. 4 березня Тошков диктує секретарці листа, про який я вже говорив. Секретарка вручає чернетку друкарці Чавовій, і та переписує її слово в слово. Я забув вам сказати, що ця чернетка і досі зберігається з копією листа і цілком збігається з нею. Потім секретарка, підписавши оригінал і копію, віддає їх на підпис начальникові. А що робить начальник?
Він зовсім не поспішає відсилати листа на склад. Тошков просто залишає його в себе. Після робочого дня, коли службовці розійшлися, Петр Тошков сідає за машинку Чавової і на чистому бланку пише нового листа — того самого, без двох слів і з приписаною цифрою. Він знищує старий, справжній оригінал; на новому підписується з правого боку, а з лівого підробляє підпис Теофілової, причому дуже вдало.
Ранком другого дня, 5 березня, він викликає кур'єра, доручає йому здати копію і чернетку листа в архів, а оригінал — вручити під розписку працівникам складу.
Якщо ви розкриєте реєстраційну книгу відділу «Ліки та постачання», то побачите, що Кинчо Настев справді одержав цього листа 5 березня.
Але ви можете спитати, як такі досвідчені у зберіганні медикаментів люди, як Настев і Рашков, не помітили тоді нічого дивного в розпорядженні свого начальника? Хіба їм уперше доводиться одержувати і зберігати, різні вакцини? Думаю, що вони обидва помітили незаконність у цьому розпорядженні, проте Венцеслав мовчав, бо така була воля його покровителя і шефа. Кінець кінцем, у нього було виправдання — розпорядження начальника, офіціальний документ! А Кинчо Настев мовчав просто через те, що його безпосередній шеф не промовив жодного слова з цього приводу. Та, думаю, не обійшлося і без невеликих сум грошей, таких, які потрібні були, щоб надбудувати другий поверх, придбати «Яву». Лікар давав гроші начальникові складу, а той — своєму помічникові.
15 серпня Петр Тошков вирушає в Девін нібито для інспектування місцевої санітарно-лікарської бази, а насправді для того, щоб зустрітися з резидентом іноземної агентури. Чи є цим резидентом Ракіп Колібаров, чи він тільки здійснює зв'язок з ним, ще треба встановити. Крім того, треба встановити, чи одержав Ракіп заразний матеріал від лікаря, чи, може, лікар тільки дізнався від Ракіпа, що матеріал уже доставлено.
Отже, епідемія ящура спалахнула з жахливою силою. Директор Центру Світозар Подгоров б'є на сполох і наказує відділу «Ліки та постачання» негайно надіслати — автомашинами і літаками — рятівну німецьку вакцину в райони, які перебувають під загрозою. Петр Тошков і начальник складу виявляють виняткову активність. І партійне бюро та профспілкова організація оголошують їм подяку за напружену понадурочну і навіть цілодобову роботу.
Але ось минає тиждень, і на адресу Центру починають надходити тривожні повідомлення: вакцина не допомагає. Однак Петр Тошков спокійний. Він одразу ж після роботи мчить на своєму мотоциклі до водоймища Іскир ловити рибу, а ввечері пиячить з друзями. — У цьому місці своєї промови Славі Ковачев багатозначно глянув на Абакума.
— Це цілком правильно, — зауважив Абакум. — Я знайомий з лікарем і в той час, про який ви кажете, кілька разів вечеряв у його новій квартирі.
У кабінеті запала ніякова мовчанка. Полковник Ванов почав ритися в шухляді стола, шукаючи цигарки.
Абакум ввічливо запропонував йому свої. Потім повернувся до Славі Ковачева і посміхаючись спитав:
— Чому ви перервали свою розповідь на найцікавішому місці?
— Нічого, — кивнув головою Славі Ковачев. — Зараз розповім далі. З 18 серпня я не спускаю очей з цих людей, знаю про кожен їхній крок. За три дні до самогубства Венцеслав Рашков розмовляв по телефону з своїм братом, який живе в місті Санданські. 26 серпня начальник складу і Петр Тошков подались у Центральний універмаг і там довго крутились у відділі мотоциклів. Перед тим як вийти на вулицю, вони купили в книжковому відділі туристську карту Болгарії, а потім попрямували в закусочну на площі Славейкова. Під час сніданку Петр Тошков щось малював на карті, а Венцеслав Рашков щось записував на її полях. Потім Рашков згорнув її і засунув у ліву кишеню піджака. Таку карту можна придбати в кожному газетному кіоску, вона коштує всього два леви. В ім'я громадської безпеки я зробив гріх — біля виходу зіткнувся з Рашковим і витяг у нього карту. Ось вона. — Славі Ковачев поклав на коліно складену карту і швидко розгорнув її. — Тут можна побачити, що позначав червоним олівцем Петр Тошков. — Славі Ковачев помовчав, потім урочисто вигукнув: — Шосе від Софії до Триграда! — І додав уже тихше: — А знаєте, що написав начальник складу на полях карти? Ім'я, яке я вже не раз тут згадував: Ракіп Колібаров. — Ковачев підвів голову, щоб подивитися, який приголомшливий ефект справило на слухачів це ім'я, коли несподівано пролунав веселий, голосний сміх.