Стрибок у ніщо

— Хай політають.

— І… сприяєш цьому?

— Мало того, що сам сприяю, але ще й тебе залучив до “співучасті в злочині проти революції”. Так, так. Ти не тільки працюватимеш на будівництві, але й полетиш разом зі мною і лордами, яких так справедливо ненавидиш. Зрозуміло, якщо тільки політ відбудеться. Гансе, не гарячкуй. Вислухай мене спокійно. Я добре знаю, що ти хочеш сказати. Розладнати всю цю музику ми могли б, звичайно, дуже легко. Ми могли б підняти повстання, висадити в повітря ракету перед самим зльотом. Але що б ми виграли від цього? Ідею ми не убили б. Політ усе одно відбудеться, але вже в іншому місці, без нас. А це було б набагато гірше. Зореліт — небезпечна іграшка. Його можна використати не тільки для ганебної втечі, але й для наступу. Зрештою, ми ж не знаємо до кінця всіх задумів верховодів цієї справи. А що вони хочуть використати зореліт для бомбардування в критичний момент останніх рішучих боїв — не викликає сумніву. Це вже вони роблять у колоніях — під час воєн та придушення повстань рабів. НІ, набагато безпечніше і практичніше, якщо й ми з тобою полетимо на ракеті. В потрібну мить ми завжди зуміємо прибрати до рук кого слід.

— Коли все це так і нас чекає цікавіша і важливіша робота, ніж обслуговування капіталістів, що намагаються втекти, то…

— Правда ж, захоплююче завдання? — перебив його Вінклер. — Але працювати тобі доведеться страшенно багато. Адже всі ці зорельоти… Хай вони будують їх… для нас. Після світової революції все дістанеться нам, хіба не так? То навіщо ж зараз знищувати ракети? Ні, ми будуватимемо. їх, будуватимемо для себе. Найшвидкісніші шляхи сполучень матимуть величезне і повсякденне значення. Нам потрібні будуть стратоплани в першу чергу, а з часом і зорельоти. Ну, от і готово. До свинини я зроблю ще яєчню. Гж, наїдайся, набирайся сил.

Ганс з апетитом молодої, здорової І зголоднілої людини почав їсти і свинину, і яєчню, І боби в томаті. Вінк-лер, ласкаво всміхаючись, стежив за ним.

— А Цандерові відома справжня мета, якій він служить зараз? — спитав Фінгер, заспокоївши перший голод.

— Хто його знає! Якщо перед “Ноєвим ковчегом” не стоять воєнні цілі, то для наївного пацифіста, інженера Цандера, цього досить. А в усьому іншому він мало цікавиться справами “Ковчега”. Товариство забезпечило його величезними матеріальними засобами, що дало можливість розгорнути роботу в таких масштабах, про які він не міг і мріяти. Це для нього головне. А зробити він може справді дуже багато. Цандер талановитий теоретик, чудовий конструктор і надзвичайно скромна людина, “Я тільки учень свого великого вчителя Ціолковського. Він запалив полум’я. А я лише підтримую його, поки мрія людства не здійсниться”, — так говорить він про себе. Я б сказав, що Цандер, хоч він зараз і “поза політикою”, мабуть, належить до тієї найкращої частини технічної інтелігенції, яка може непогано спрацюватись з нами, як вона спрацювалась колись на Сході. Ось тому ми з тобою й допомагали Цандерові втекти. Ну, наївся? Ходім, я покажу тобі луна-парк.