Стрибок у ніщо
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонний
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
— Пробачте за турботи. Алло! Так! Це знову я, Пінч. Я забув попередити вас, що коли ви надумаєте летіти, негайно відберіть речі, які вважатимете за потрібне взяти з собою, але не більше ста кілограмів. Таке розпорядження нашого головного інженера. У “Ковчезі” все зважено до останнього грама.
Єпископ з досадою повісив трубку.
Не більше центнера. Яке ускладнення! Адже, крім книжок, треба взяти ще чимало чого. Він подумав про свої звички. Йов Уеллер любив добре попоїсти. Чим годуватимуть у “Ковчезі”? Треба буде на всякий випадок узяти з собою дечого про запас. Ще більше любив і цінив єпископ тонкі вина і дорогі лікери. їх взяти просто конче потрібно. З своїм шлунком він не ладив так само, як і його найкраща “вівця” — леді Хінтон. Йому доводилось вдаватись до проносного, головним чином до мінеральних вод. Треба взяти хоча б ящик Зальцбруннена.
Єпископ з сумом поглянув на книжки, що були розкладені на столі і стояли на полицях. Самі вони, мабуть, важать понад центнер. Доведеться відібрати найпотрібніше. Єпископ покликав економку, наказав їй принести з комори пляшки, банки консервів, коробки печива, банки з маслом, згущеним молоком і наказав усе це зважувати при ньому. Економка заплакала — невже єпископ думає, що вона краде? Але в душі жінка раділа: той, хто, — як вона підслухала, наважився летіти, кинувши все напризволяще, не цікавився б господарськими дрібницями.
Купа книжок на єпископському столі поступово танула. Спочатку Уеллер відклав набік коментаторів і тлумачів письма, потім подумав, що можна обійтись без історії вселенських соборів. Кілька смачних речей і теплих фуфайок примусили його поставити назад на книжкову полицю також декого з святих отців.
Було вже далеко за північ, коли єпископ, нарешті, закінчив відбір. Велика скриня була повна. Зверху лежала кишенькова Біблія, видання Британського біблійного товариства, і невеликий требник.
Апостоли — ті обходились і без цього…
Спритні агенти “Товариства порятунку від небезпеки” вербували все нових і нових вкладників-клієнтів. Золото пливло широким потоком у кишені ділків, які були не від того, щоб заробити і на порятунку.
В дорогу збирались у різних кінцях світу.
…Буває такий передранковий час, коли місто примружує стомлені за день очі. Погаслі вітрини і широкі вікна кафе відбивають лише блиск вуличних: ліхтарів. Затихає рух автомобілів.
Саме в цей час по місту з максимальною швидкістю мчав довгий вузький блискучий лімузин. Він прямував до будинку Центрального банку, де зберігались скарби великих капіталістів.
У лімузині сидів, відкинувшись на спинку, Маршаль де Терлонж, стискаючи в руках невеликий чемодан з жовтої шкіри.
Короля біржі, напевно, чекали в цей невизначений для банківських операцій час. Не встигла машина безшумно підкотити до будинку банку, як його бокові двері відчинились. Маршаль швидко вийшов з автомобіля, майже бігом кинувся до дверей і прошмигнув у вестибюль. Лисий, поважний, огрядний чоловік з залишками кучерів на голові і горбатим носом ввічливо й люб’язно зустрів банкіра і тихо сказав:
— Прошу вас.
Вони попрямували довгим коридором. Попереду йшов озброєний сторож, подзвонюючи ключами, мов тюремник.
Усі троє спустились під землю. Шлях лежав через найнеприступнішу фортецю, яку будь-коли споруджували люди. Жоден фараон не придумав би такого недоступного склепу в глибині пірамід, яким були ці підземні приміщення банку, освітлені на всьому протязі сильними матовими електричними лампочками.
Підйомною машиною відвідувачі спустилися ще на два поверхи вниз і опинилися перед грубезними стальними дверима. Такі двері звичайно банки вважають надійною охороною захованих скарбів. А тут вони були тільки початком фортеці. За дверима тягнувся невеликий тунель, який замикався стальною баштою.
— Ця башта важить чотирнадцять тонн, — пояснив провідник. — її рухає спеціальний електричний механізм.
Важка башта замикала тунель, і третій поверх підвалу мав вигляд величезного склепіння, скутого залізобетонними стінами завтовшки чотири з половиною метри.