Останній рейс
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Останній рейс». Краткое содержание книги:
Щербина і дружинники метнулись до машини. Ось вони поруч… Лунко тріснув постріл, машина рвонула з місця і зникла. На асфальті лишився непритомний Щербина і розгублені дружинники.
Чимало зусиль доклали працівники міліції, перш ніж натрапили на слід злочинної зграї. Допомогли їм у цьому й діти, хоч вони спочатку пішли хибним шляхом.
Книга широко розповідає про самовіддану працю людей в синіх шинелях.
— Ви мене відчитуєте, немов я сам вчинив злочин, — образився Олійник. — Зрештою, нічого страшного з Паськом не трапилося.
— Як би ви реагували, коли б цілком безпідставно затримали не його, а вас! Ми поставлені захищати громадян. Про це слід пам'ятати вдень і вночі. — Андрій Остапович запалив цигарку і, заспокоївшись, додав: — За безпідставне затримання оголошую вам сувору догану. І ще от що, — спохмурнів Луговий. — Чого це не зволили повідомити мене про затримання Паська і взагалі, де ви, що з вами? Шість годин ми про вас нічого не знали.
— Товаришу підполковник, двічі дзвонив, але ніхто не відповідав.
— Я був у лікарні. Треба було подзвонити черговому.
— Випустив з уваги… Винен…
— Хай це буде востаннє.
НЕВЖЕ ВІН ДВОРЯНИН?
Зустріч з Макогоном справила на друзів гнітюче враження. Обидва довго мовчали. Першим не витримав Вітя.
— Не сподобався мені Макогон…
— Ти помітив, які в нього оченята? Маленькі, а шарять, шарять по тобі… Знаєш, — Альоша стишив голос майже до шепоту, — тут щось неспроста…
— Що неспроста?
— Тихше! Не горлай на всю вулицю.
Вітя ображено насупився і, нахилившись над рулем велосипеда, натиснув на педалі.
— Не сердься, — сказав Альоша, наздогнавши друга. — Поговорити треба. Завернемо в цей сквер. Га?
Вітя згодився, і вони звернули у сквер, в центрі якого на п'єдесталі з червоного граніту височіло бронзове погруддя Івана Франка.
Альоша попрямував на лавку, щедро освітлену сонцем.
— Чого там смажитись? Он є вільне місце, — показав Вітя на лавку під крислатим каштаном, де сиділа жінка з дитиною на руках.
— Не бачиш, лавка зайнята.
— І для нас місця вистачить.
— Дивак! Нам по секрету треба. Зрозумів?
Вітя зітхнув і неохоче сів поряд з товаришем на розігріту лавку.
— Матвійович… — озирнувшись на всі боки, зашепотів Альоша, — не Матвійович!
— Матвійович не Матвійович? — У Віті від здивування поповзли догори чорні, наче намальовані вуглем, брови. — Про що ти говориш?
— Скажи, будь ласка, чого він називає себе Сергієм?
Вітя у відповідь лиш зітнув плечима.
— Невже ти не можеш зрозуміти? — розпалився Альоша. — Він колишній дворянин і приховує своє минуле.
— Матвійович — дворянин! — Вітя пирснув у кулак. — Спека на тебе вплинула. Адже, що не кажи, 30 градусів.
— Я серйозно, а тобі все жарти… Чув, як він говорить? Замість квартира — фатера… не магазин, а магазин… Пам'ятаєш, позавчора ми грали у волейбол, що він тобі сказав? — І Альоша, випнувши губи, скопіював: — «Шкілет, а за м'ячем ганяєшся…» Велосипед лисапетом називає, трамвай — транваєм… А сьогодні забув, що малописьменного з себе удає, і пообіцяв презентувати мені півкарбованця на морозиво, якщо я відвезу листа.
— Ну й що з того?
— Ти знаєш, що таке «презентувати»? — запитанням на запитання відповів Альоша.
— Ні.
— От бачиш, у восьмий перейшов, а не знаєш. Почитай книжки. Російські дворяни розмовляли між собою тільки по-французьки. А презентувати — слово французьке. Означає — подарувати. Отже, малограмотний Матвійович знає французьку мову… І навіть латинь…
— Латинь?
— Адже постскриптум — по-латині — написати опісля. Тепер зрозуміло, хто він такий? Шкілет, магазин, транвай, лисапет — все це прикиди, маскування, щоб збити з пантелику.
— Еге ж… — розгублено мовив Вітя. — Ну й справи… І як це тобі вдалося розплутати? Я б ніколи в житті не додумався, що він дворянин!
— Дворянин! Чом би не так. Граф, мабуть, а то й князь. Не менш. Тепер ми його…
— Гаразд, — перебив Вітя. — Згоден. Хай Матвійович граф або навіть князь. А далі що?
— Як то що?
— Вже скільки років Радянській владі! Нічого йому не буде за те, що він граф. Він зараз нічого поганого не робить.
— Нічого поганого?! — вигукнув Альоша і, спохватившись, нахилився до вуха товариша. — А Макогон? А записка? Пам'ятаєш, що в ній написано? «Чекаємо в умовленому місці». Че-ека-ємо! В умовленому місці! Це тобі не просто так, це не випадково. Він не один. Вони змовники. Таємно збираються… І «ЯА» зовсім не ліки, а кличка їхнього ватажка. Тепер дійшло?
— Чого ж ми сидимо?! Треба повідомити в міліцію.