Лікарня на відлюдді

— Тільки не треба зі мною так, Олегу Вікторовичу! — голос дами попереджуюче задзвенів. — Не треба! Ви прекрасно все розумієте! Мова йде не про ваше чергування, а про те, що сталося після його закінчення, про її конфлікт із професором Желязком.

Чому ви спрямували Григорія Ананійовича до цієї хворої, якщо чули розпорядження завклінікою — зовсім іншого змісту?

— Дійсно, Валерій Павлович розпорядився, щоб хвору оглянув завідуючий відділенням. Але сам Ігор Петрович сказав мені показати її професору Желязку.

— Але ви не показали! А лише повідомили йому, неправильно спрямувавши зовсім до іншої хворої!

— Пробачте, — сказав Олег, — я йому все вірно пояснив. Якщо вийшло непорозуміння, то не з моєї вини.

— Непорозуміння?! — дама викотила очі, мало ие задихнувшись. — Та ви, доктор, взагалі орієнтуєтеся в ситуації, якщо вважаєте це непорозумінням?! Від іноземної громадянки поступила скарга офіційними каналами! І все це прийшло до міської держадміністрації згори! І саме тому я особисто розбираюся у цьому!

— Ну, якщо у скарзі громадянки Польщі фігурує моє прізвище, — знизав плечима Олег, — мені доведеться відповідати...

— Чи вам доведеться відповідати, будемо вирішувати ми, — їдко промовила чиновниця. — Тим паче, ви, я так бачу, не надто критичні до себе і своєї діяльності у цьому закладі. Ваші безпосередні керівники вже ввели мене у курс справи, тож я склала уявлення про те, що ви являєте собою як фахівець.

— Ну, ображати мене вам ніхто не давав права, — заперечив Олег. — Що я являю собою як фахівець — вирішувала відповідна комісія, і навряд чи годиться ставити під сумнів її компетентність.

— Так? — картинно здивувалася дама. — А як назвати той факт, що ви більше п'яти годин тримали на операційному столі хворого, не маючи на те підстав?

— Це неправда, — не погодився Олег. — Я оперував лише три години, півтори з яких зупиняв кровотечу, ліквідуючи розриви печінки. Ще годину оперував завідуючий і ще одну— Валерій Павлович, він підтвердить.

Соколову залишалося тільки мовчки кивнути.

— За словом, я бачу, ви до кишені не лізете, але...

— Одну хвилинку, — перебив раптом грізну гостю головний лікар Аржанський, — а скажіть ще таке — чому ця полячка, якщо у неї була ниркова колька, опинилася раптом у вас, а не в урології?

— Її поклали до початку мого чергування, — розвів руками Олег. — Тому не знаю. Коли я прийшов, інтерн повідомив мені, що вона вже лежить.

— До речі, про вашого інтерна, — згадав раптом головний, — а вам відомо, що за півроку навчання він жодного разу не був на загальній п'ятихвилинці і навіть не знає, як виглядає головний лікар установи, де він навчається? Вам відомо, що у відповідь на зауваження головного лікаря він питає: «А хто ви такий?». Вам відомо, що інтерн, у якого ви числитеся безпосереднім керівником, зумів уночі проникнути до професорського кабінету і вчинити там погром?