Божий світильник. Куля для боса
- Автор: Куин (Квин) Эллери, Стаут Рекс
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Божий світильник. Куля для боса». Краткое содержание книги:
— Вибачте, — на диво приязно озвався Кейт і вийшов з кімнати.
— Ми вже бачили видіння, — тремтячим голосом промовив Торн. — У мене голова йде обертом. Такого просто не може бути. Це жахливо! — Він ляснув себе по боках, і в кишені у нього щось забряжчало.
— Ключі, — кинув Еллері,— А будинку немає. Чудасія!
Повернувся Кейт з оберемком дров. Глянувши в камін, він невдоволено скривився, поклав дрова й заходився змітати скалки карафки від бренді, що її сам розбив об цегляну стіну напереродні ввечері. Еліс поглянула з-за його широкої спини на материн портрет. Місіс Райнак з розпущеними попелястими косами, загорнувшись у халат, мовчки стояла, схожа на гнома, в кутку й не зводила очей зі свого чоловіка.
— Міллі! — гримнув товстун.
— Іду, Герберте,— відгукнулася місіс Рейнак і відразу поспішила сходами нагору.
— То що скажете, містере Квін? Чи, може, ця загадка для вас надто складна?
— Жодна загадка не складна, якщо її не загадав сам Бог. Але в даному разі це не загадка, це... велика підлота.
Містере Райнак, ми маємо змогу звернутися по допомогу?
— Якщо вмієте літати, то маєте.
— Телефону немає, — докинув Кейт, не обертаючись. — А дорогу ви самі бачили. Машиною по таких заметах не проїхати.
— Навіть якби вона була, — всміхнувся господар, але, мабуть, згадавши про Чорний дім, відразу погасив усмішку.
— Що ви хочете сказати? — запитав Еллері.— В гаражі...
— Два ні на що не придатні витвори доби механізації. Обидві машини — без пального.
— А в моїй, крім того, щось вийшло з ладу,— раптом приєднався до розмови Торн.— Ви ж знаєте, Квіне, минулого разу я залишив водія в місті, а тепер, хоч трохи пального й зосталося, двигун не запускається.
Еллері затарабанив пальцями по бильцю крісла.
— Кепсько. Ми навіть не маємо змоги попросити в когось, щоб перевірив, зачаровані ми чи ні. Між іншим, містере Райнак, до найближчого населеного пункту далеко? Я якось не звернув уваги, коли ми їхали сюди.
— Дорогою понад п’ятнадцять миль. Якщо маєте намір іти пішки, містере Квін, то спершу добре подумайте.
— Ви не подолаєте заметів,— застеріг Кейт, якого, вочевидь, найбільше турбували замети.
— Отже, нас замело в четвертому чи, може, в п’ятому вимірі, — висловив припущення Еллері, — Весела історія! І найкраще почуває себе Кейт.
— Щось не видно, щоб ви були дуже збентежені, — вауважив Райнак, з цікавістю розглядаючи Квіна. — Сказати правду, те, що сталося, приголомшило навіть мене.
— Нам не варто втрачати голови, чи не так? — промовив, помовчавши, Еллері.
— Я не здивуюсь, якщо над будинком раптом з’являться дракони, — важко зітхнув Торн. — Квіне, може, краще... спробуємо звідси вибратись? — нерішуче запитав він.
— Ви чули, що сказав Кейт?
Торн закусив губу.
— Мені холодно, — озвалася Еліс, присуваючись ближче до каміна. — Дякую вам, містере Кейт. Цей... цей вогонь нагадує мені домівку.
— Нема за що, — коротко відказав хлопець і підвівся, їхні погляди на мить зустрілись.
— Ви, здається, єдиний, хто... Ой!
Сходами спускалася висока, стара, виснажена, жовта, як мрець, жінка в накинутій на плечі шалі. Одначе враження вона справляла людини бадьорої, на її рухливому обличчі молодо світилися розумні карі очі. Тримаючись сухими руками за поруччя і обережно переставляючи ноги, вона не відводила погляду своїх живих очей від обличчя Еліс. У тому погляді був вираз давно втраченої надії, що раптом спалахнула з новою силою.
— Хто?.. Хто це? — злякано запитала Еліс, відсуваючись назад.
— Не лякайтеся! — поквапно заспокоїв її Райнак, умить опинився біля сходів і заступив жінці дорогу.— Нещасна втекла від Міллі... Саро, що ти тут робиш о такій порі? Ти поберегла б себе, Саро!
Не звертаючи уваги на його слова, жінка повільно сходила вниз, аж поки підступила до товстуна впритул.
— Олівія! — радісно промовила вона.— До мене повернулась Олівія. Ох, люба моя!
— Не треба так хвилюватися,— спробував заспокоїти жінку товстун і обережно взяв її за руку.— Це не Олівія, Саро. Це Еліс, Еліс Мейх’ю. Сільвестрова дочка. Вона приїхала з Англії. Ти пам’ятаєш маленьку Еліс? Ні, це не Олівія, Саро.