Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
IV, 41
IV, 58
V, 42
V, 43
V, 58
V, 59
V, 76
V, 81
VI, 48
VII, 3
VII, 9
VII, 16
VII, 19
IX, 5
IX, 45
52
Мова про декламації — публічне виголошення поетичних творів, передусім трагічного жанру. Поети-декламатори (нерідко графомани) зануджували слухачів відчитуванням своїх розлогих творів. «Довго ще слухать мені?..» — роздратованим тоном починає Ювенал свою першу сатиру, згадуючи, як настраждався, коли «охриплий Корд» (якийсь невідомий поет) декламував свою «Тесеїду».
53
8. «Те, що даєш… — твоє» — ця парадоксальна думка перегукується із часто акцентованим у «Листах до Луцілія» закликом Сенеки: «Живи для інших, якщо хочеш жити для себе». Цю засаду перейняло й християнство. Існує також переклад М. Борецького.
54
Цікаво, що якомусь Постумові й Горацій адресує свою оду (II, 14), в якій з особливою силою акцентує неминучість смерті, закликаючи тим самим дорожити днем і не відкладати життя на завтра. Марціал і при цій темі знаходить місце для дотепу: «пізно вже й нині, Постуме, жити». Згадуємо при нагоді німецьке прислів’я: «Morgen, morgen, nur nicht heute, sagen alle faulen Leute» («Завтра, завтра, лиш не нині — кажуть люди всі ліниві»).
55
Нестор і Пріам — царі-старці, герої троянської війни. Існує також переклад Ф. Луцької.
56
Золото, срібло, глина — йдеться про вази, виготовлені з відповідного матеріалу. Стелла — чоловіче ім’я.
57
Понтійський цар Мітрідат VI Евпатор (134—63 до н. е.) призвичаїв свій організм до отрути, постійно вживаючи її невеликими дозами; за іронією долі, отрута на нього не подіяла навіть тоді, коли він сам намагався накласти на себе руки, тому пробив себе мечем. Існує також переклад М. Борецького.
58
Існує також переклад М. Борецького.
59
Звичай дарувати книжки з підписами (автографами) був і в давнину. Серед поезій Катулла є поетична присвята (дедикакація): автор дарує щойно видану книжечку своєму другові Корнелієві Непоту. Давню традицію мають і нинішні презентації: в добу імперії римські письменники і шанувальники поетичного слова збирались на рецитації, де автор виголошував свої твори перед аудиторією (про це, зокрема, у своїх «Листах» Пліній Молодший). Про надоїдливих рецитаторів (декламаторів) — також IX, 83.
60
Існує також переклад М. Борецького.
61
Пор. у Проперція (II, 25, 7): «Бурями бите судно на піску прибережнім трухліє». Не одну повість іг би розповісти той «струхлілий шматок дерева». Знову ж таки спадає на думку знаменитий рядок із Верґілієвої «Енеїди» (І, 462): «Sunt lacrimae rerum…»-«Є таки сльози речей…» Нове, ще не пошарпане бурями судно тих «сліз» іще не має. Епіграму присвячено уламкові міфічного корабля Арґо, який показували в Римі часів Марціала. На цьому кораблі арґонавти плили за золотим руном в Колхіду, і він традиційно мав репутацію першого корабля, що вийшов в море. Кіанеї (або Симплегади) — дві рухомі скелі, між якими мав пройти Арґо, щоб потрапити в «Скіфське» (тобто Чорне) море. Чорне море вважалося в античності небезпечним для мореплавців. Існує також переклад М. Зерова.
62
«Під Ведмедицею» — на Півночі. Гетський — тут: північний. «…повільну ходу гетського неба зірок…» — «рух» зірки на небі протягом ночі здається тим повільнішим, чим ближче зірка знаходиться до північного полюса; «Прометеева скеля» — Прометея було прикуто до скелі на Кавказі. «Виліпить плем'я людське» — саме Прометей виліпив із глини перших людей.