На схрещених дорогах

З цією бабою треба було поступати радикально, але обережно. Як усюди так і тут лікар був під контролею акушерки і від його вміння співдіяти з тими потворами залежала і в нас неодна кар’єра і популярність серед публіки. З Куфштайну я знала, згідно з німецькими звичаями, надрядність сестри і акушерки над лікарем. Тож розв’язка питання не була легка, через її складність і тонкість. Частинно я розв’язала його так, що акушерці визначила допоміжну ролю при родах, які я сама вела вцілості. При мені вона милася, просліджувала тільки я. Отже вона дістала тільки те, що повинна була з природи мати: відібрання немовляти і його купіль та туалету. Бачачи мене за операціями, виконаними в таких складних умовинах та з досконалим ефектом, вона зараз же зорієнтувалась, з ким має діло, і скорилась мені — може тільки сповидно. Була ще одна причина, чому тримала зі мною: дирекція хотіла її позбутися. Пішль вважав, що маючи лікаря-гінеколога, він не потребує акушерки. Вияснити йому різницю між обома не вдалося. З фінансового боку йому це повинно було бути байдуже, бож акушерці платила Каса Хворих, і вона згідно з законом мусіла бути при пологах, підписуючи метрику і фігуруючи перед урядом. Тупа, чи лиха голова Пішля не дала собі цього вияснити — так і залишилось це між нами каменем незгоди.

Що залежало мені на акушерці? Позбутись її — було б з гігієнічного боку краще. Але мені йшло про сидження днями і ночами при родячих, що належить безумовно до акушерки, та слідкування за бігом пологів. Далі контакт з Касою Хворих, куди я не належала, — отже, отримування матеріялів для пологів. Були то готові, дуже практично складені пакунки, які одержувала кожна акушерка до кожних пологів. Далі, зв’язок канцелярійний з владою та й мій престиж. Тож я категорично заявила, що акушерка потрібна, і хай вона залишиться.

Дивне було відношення жінок до акушерки. Вона німка, брудна і стара недотепа. Але жінки мали до неї необмежене довір’я. Навіть коли вони не вміли з нею порозумітись, я бачила в їхніх очах повне довір'я до баби. Чим є споконвічні права баби-шептухи чи повитухи і як глибоко в психіці жінки закорінене довір’я до них! А потім: вона була з люду, вправді чужого, але ж з такого села, як і вони. А лікар — щось, чи хтось, чужий. Мені доводилось не раз скреготати зубами з того приводу. Але ж з цілим завзяттям я йшла на бій за здобуття довір’я до себе, ба навіть любови! З часом, мусіло б мені це вдатись. Мене ж завжди любили хворі, якої б не оуло народности, статі, чи чого там. Зокрема жінки.