Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту
- Автор: Павленко Марина
- Серия: Русалонька із 7-В #4
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту». Краткое содержание книги:
Що ж, у неї так завжди: кохання і розшук переплітаються так щільно, що і гадки не маєш, як усьому тому дати раду...
— Але ж яблука в Україні росли?
— Росли то росли, але навіть називати їх не можна було! Перейменували цей сорт на якусь Зеленку Вуда! Утім, чого якусь? «Зеленка Вуда» — є такий іноземний сорт, але ж куди йому до нашого ренету! Правда, народна пам’ять справжню назву тримала: в Половиннику тільки симиренками називали!
— А може, ти й про самого Симиренка щось знаєш, поки я інформації по всіх усюдах шукаю?
— Крім того, що він підприємець, цукрозаводчик, меценат і садівник, мабуть, більше нічого... Але стривай-стривай! У своєї колеги я бачила книжку... Вольвача, здається... «Л. П. Симиренко — фундатор українського промислового садівництва» — наче так називається... І щось Дмитра Чередниченка про нього ж... А ще «Українські меценати» Слабошпицького про
Терещенків, Ханенків, Чикаленків... Мусить бути й про Симиренків!
— Про Чикаленків?! Мені теж про них треба!
— Не сумніваюсь, у неї ще щось на цю тему знайдеться. Гадаю, вона охоче дасть почитати!
— Мамусю! От правда, що чуже бачим під лісом, а свого не бачим під носом! Чого я зразу до тебе не звернулась?
25. ПОВНИЙ ТРеШ-СТАЙЛ
Правда, на цьому приємності й вичерпались.
Ірка сьогодні прийшла в чомусь несусвітенному. Червона кофтина, фіолетова спідниця, рожева брошка, зелені панчішки й жовті черевики.
— В бабці на горищі знайшла чи добрі люди під церквою вбрали? — таки ж підколола Софійка.
— Що ти можеш тямити у треш-стайлі? — відрубала Ірка.
— Що ж це за стиль, що навіть губи не намазані? Помадний цех завалився?
— Ох, — Завадчучка гордо стулила бліді вуста й поблажливо пояснила: — На когось би сердилась, але ж на хворих не можна! Треш-стайл — це коли всі речі навмисне не підходять одна до одної! Повна відсутність стилю! Щось із бабусиної скрині, щось — із класики, щось із наймодніших брендів!
— Угу, а щось із новорічного маскараду. — Ні-ні, Софійка зовсім не лютує, але ж хай її буде зверху!
Утім, Ірці вже було не до неї: демонстративно війнувши пеленою фіолетової спідниці, оминула Софій-ку і вже стояла над Іваненком:
— Дімончику, не позичиш біології?
— Бери! — Дмитрии із готовністю витяг підручника.
— Дякую! Цьом-цьом! — ніби ненароком зачепивши Софійку широким рукавом червоної кофтини, Завадчучка повернулась на своє місце.
— Що, Дмитрику, знов одна книжка на двох? — Со-фійка ледве стримувала роздратування.
— Та не переймайся так! Я маю запасну! — невинно усміхнувся Іваненко й дістав з-під парти... ще одну біологію!
Під пострілами їздити — то з Софійкою, а підручники носити — то знов їй, Завадчучці! Швидко ж він забув учорашні поневіряння!
А того, як Іваненко робив контрольну і шпаргалки передавав Ірці, Софійка вже й узагалі, можна сказати, не помічала.
— ...Той Дімасик такий лапчик!..
Це вже Софійка ненароком почула під дверима роздягалки, на фізрі. Ні-ні, вона сьогодні була в спортивній формі, а повернулася за скакалкою.
— Ну да, кульна ляля повинна мати під рукою і крутелика з кубиком, і зубра з башкою! — пітвердив знайомий голос.
Ну, кульна — від англійського «круто»: ясно, що йдеться про круту дівчину. Кубик — це великий квадратний джип-мерседес, про це Софійка вчора, можна сказати, під кулями (о, то й вона — кульна чи що?) дізналась. Але зубр?
— ...Щоб не він, дівки, я б на контрольній не виїхала! — вела далі Завадчучка. — Такий слухняненький — на все для мене готовий!
А! зубр — це ж про зубрилку Дмитра!
— Ой, щастить тобі, Ірко, так щастить! І Вад, і Дімон!
— І той, що вчора п’яний приставав!
Софійка згадала, що Ірчиними слухачками там, за дверима, виступають Аська й Лізка: останнім часом на фізкультурі їх часто зводять із паралельним класом.
— Та пішов той алконавт на три клавіші! Тобі що, на нього заздрісно? — Ірка солодко позіхнула. — Ох, як це хімію пережити? Дезе не робила, нічого не вчила!
— Коли ти мала робити, як ми з тусні в «Монако» мало не серед ночі вернулись? — озвалась Лізка.
— Ой, ми, дівки, вчора класно гульнули! — підтримала Аська. — Набухались, настругались, як останні алкогони!
Про що це? Аби з’ясувати, вона трошки затримається в коридорі.
— То всьо шмарклі, а от коли та офіціантка стала дертись, що ми бичків понакидали, це було щось! — захоплювалась Ірка.
З бичками пиво пили, чи що?
— Таке робилось, що хай мене покрасять! — підтвердила Аська.
Лізка ж додала:
— А ще як ти з Вадом стала до неї виступати, думали, що без ментів звідти не вирвемось!
Софійка вже намірилась зайти, аж там, у роздягалці, загув і Вадимів голос:
— То що, дівки бахнем по п’ять крапель для дезинфекції?
Кулаківський?! Десять хвилин тому в спортзалі йому вгилив м'ячем у вухо Альбабарін, і вчитель послав нещасного у медпункт. А він он де лікується!
— Не, я сьогодні пас! — чується Ірчине. — Мене ще від вчорашнього сухар мучить! Я краще іриску візьму! Блін, ви мені вже всю пачку роздерибанили! Ваде, у тебе щось лишилось?
— Останнє тільки що докурив, щоб вуха після того Алі-баби зовсім не відпали! Дівки, реально кажу вам, що того вальтонутого шнобеля я точно замокрушу, так він мене дістав!
— Ой, це ти зараз такий діловий, а побачиш його — і зразу в штани кладеш! — пирснула Аська.
— Я кладу? — обурився Кулаківський. — Та я, коли хочеш знати, як найму бригаду, то враз од мене відсохне!
— Та пошліть ви того Альба-барана на три клавіші! — втрутилась Ірка.
— О, це ти точно сказала, барана! — догідливо зареготала компанія.
— З такої радості в мене одна іриска завалялась! — потішила Лізка. — Якраз по одній затяжці!
— Налітай!
— Тепер мені...
— ...Дезиком бризніть, бо як зайдуть...
Софійці раптом перехотілося брати скакалку, і вона хутенько чкурнула назад у спортзал. Іриски? Отже, тепер цигарки так називаються?
За відсутність скакалки вчитель присудив їй п’ятдесят присідань.
Вдих — видих, вди-и-их — ви-и-и-дих!..
вад
26. знов НА ПОШТОВУ
— А як той Альбабарін нашого Кулаківського знов умазав, га?
Це була найбільш годяща фраза для того, щоб відновити стосунки з Лесею.
— Ти теж бачила? — Радзивілка, видно, тільки того й чекала.
— Я навіть чула, яку роздягалці свята трійця — Ірка, Аська і Лізка — його боляще вухо зализували! — Софійка трохи перебільшила, але дещо й замовчала.
У Лесі від щастя аж окуляри спітніли, але, своїм звичаєм, вона зразу перейшла на теми серйозніші:
— Я вже кілька днів економлю на шкільних обідах, назбирала трохи грошенят... Знаєш, тепер зможемо купити йому не тільки хліба, але й молока чи навіть якоїсь ковбаски...
Ні, це вам не прямолінійна Ві-ку-ку, яка просто і щедро ділиться своїми проблемами, це якийсь математичний ребус!
— Ти про кого? — витріщилась Софійка.
— Я? Кваша!
— Наша? Ти про що?
— Про Квашу Григорія Борисовича!
А-а-а! Замість узяти вихлюпнути подрузі всю правду про своє, мабуть же, палке й нещасливе і, мабуть же, кохання до Альбабаріна, Леська перемкнулась на порятунок убогого пенсіонера! Утім, Софійка й сама... так, звісно, вона вже й сама хотіла пропонувати Радзивілці відвідати дивака з Поштової вулиці! Правда, про гроші
вона не подумала... Зате має дві гривні, які з радістю пожертвує на булочку для сердешного Кваші!
Дід зустрів хоч і насторожено, але привітніше. Побачивши пакет із харчами, зрадів і спрагло вхопив гостинця вільною рукою: другою мусив спиратись на одвірок, бо забувся палицю: