Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

—           Господи, це ж як тобі важко було! — Софійка погладила по плечі цього теж витонченого і дуже справжнього чоловіка. Тепер вони плакали обоє.

—           А магазин? Так і будуєте? — запитала згодом.

—           Ні! Не зміг він! Комусь чи то продав чи віддав ділянку... А він, — кивнув на могилу, — так тепер і буде тут, безіменний...

—           Зате ми завжди сюди ходитимем! — запевнила. — А ще... Знаєш, я не надто віруюча, бо й батьків до того ніхто не привчав... Але я молитимусь за нього!

І за Щербанівських, і за всіх-всіх стражденних!..

—           Ти завжди вмієш розрадити! — усміхнувся крізь сльози Фадійчук.

Весна відповіла фейєрверком акацієвих пелюсток і вибухом життєствердного пташиного щебету. Вони повертались у місто, і на серці кожного було урочисто, просвітлено й легко. Відтепер усе буде тільки добре!

бі- ВИхЩ З ЛАБІРИНТУ ЧИ НОВИЙ ВХІД’

Сьогодні останній день навчання. І сміх, і сум, і спогади, й надії...

Софійка якраз неподалік Завадчучки, бачить, як до неї підійшли Аська й Лізка:

—           Ходім, десь побухаем на честь закінчення наших мук!

—           Ні! — одрізала Ірка.

—           Та чого ти ламаєшся? — де не взявся Кулаківський. — І годі на мене дутись, я, коли хоч знати, тоді тебе родакам не здав, а, навпаки, душевненько тебе пристроїв у Софчиної тітки!

—           Пристроїв він! Ану відкоти, бо зараз так пристрою, що самого ламатиме!

—           Ми ж нічого такого, з травою зав’язано! — підлещувалась Аська.

— Просто піддамо по сотці, стрес шкільний знімемо! — вторила їй Лізка.

— А то й лиш по п’ятдесяточці мекнемо, не більше! — намагався загладити вину Кулаківський. Він, здасться, ще хотів щось сказати, але помітив удалині Альбабаріна і вмовк. А тоді винувато й потихеньку — бочком-бочком — і зник у найближчому кабінеті.

—           Ірисками сьогодні я пригощаю! — гнула своє Аська.

—           Без мене, літроболи обкурені! І мекайте, і пригощайтесь! Без мене!

Завадчучка так гидливо фиркнула і так зверхньо майнула сшдницею-шароварами, так швидко пішла геть, що в тусовочників очі на лоба полізли.

Та що ашниці — Софійка й сама з несподіванки отетеріла!

А тоді метнулась доганяти Завадчучку. Порівнялась із нею аж біля скверу.

— Слухай, а як ти на те, — почала захекано, — щоб до нас додому сьогодні під вечір? Ми свято невеличке відзначаємо: і закінчення сьомого класу, і одну невеличку перемогу, і — родинне дещо...

—А хто буде? — завагалась Ірка.

— Ну, батьки мої... Сашко, Леська, сусідка баба Валя... Кицька врешті-решт! Мишей уже пастка всіх половила, Чорнобілку знов мамою реабілітовано і прийнято в сімейне коло!