«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич, Крайникова Т.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Краина Мрий»
- ISBN: 978-966-424-093-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - ««…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори». Краткое содержание книги:
До видання включено вибрані твори видатного поета та письменника, що виносяться на обов’язкове та самостійне вивчення за Програмою 12-річної загальноосвітньої школи з української літератури.
Перейти на страницу:
Дивлюся, сміюся, дрібні утираю —Я не одинокий, є з ким в світі жить;У моїй хатині, як в степу безкраїм,Козацтво гуляє, байрак гомонить,У моїй хатині синє море грає,Могила сумує, тополя шумить,Тихесенько Гриця дівчина співає —Я не одинокий, є з ким вік дожить.
От де моє добро, гроші,От де моя слава,А за раду спасибі вам,За раду лукаву.Буде з мене, поки живуІ мертвого слова,Щоб виливать журбу, сльози.Бувайте здорові,Піду синів випровожатьВ далеку дорогу.Нехай ідуть – може, найдутьКозака старого,Що привіта моїх дітокСтарими сльозами.Буде з мене. Скажу ще раз:Пан я над панами.
Отак, сидя в кінці стола,Міркую, гадаю:Кого просить? хто поведе?Надворі світає;Погас місяць, горить сонце.Гайдамаки встали,Помолились, одяглися,Кругом мене стали.Сумно, сумно, як сироти,Мовчки похилились.«Благослови, – кажуть, – батьку,Поки маєм силу;Благослови шукать долюНа широкім світі».Постривайте… світ не хата,А ви малі діти,Нерозумні. Хто ватажкомПіде перед вами?Хто проведе? Лихо, діти,Лихо мені з вами!Викохав вас, вигодував,Виросли чималі,Йдете в люди, а там теперВсе письменне стало.Вибачайте, що не вивчив,Бо й мене хоч били,Добре били, а багатоДечому навчили!Тма, мна{31} знаю, а оксію{32}Не втну таки й досі.Що ж вам скажуть? Ходім, сини,Ходімо, попросим.Єсть у мене щирий батько{33}(Рідного немає) —Дасть він мені раду з вами,Як то тяжко блукать в світіСироті без роду;А до того – душа щира,Козацького роду,Не одцуравсь того слова,Що мати співала,Як малого повивала,З малим розмовляла;Не одцуравсь того слова,Що про УкраїнуСліпий старець, сумуючи,Співає під тином.Любить її, думу правди,Козацькую славу,Любить її – ходім, сини,На раду ласкаву.Якби не він спіткав менеПри лихій годині,Давно б досі заховалиВ снігу на чужині;Заховали б та й сказали:«Так… якесь ледащо…»Тяжко, важко нудить світом,Не знаючи за що.Минулося, щоб не снилось!..Ходімо, хлоп'ята,Коли мені на чужиніНе дав погибати,То й вас прийме, привітає,Як свою дитину.А од його, помолившись,Гайда в Україну!»Добридень же, тату, в хатуНа твоїм порогу,Благослови моїх дітокВ далеку дорогу.
Інтродукція {34}
Була колись шляхетчина{35},Вельможная пані;Мірялася з москалями,З ордою, з султаном,З німотою… Було колись…Та що не минає?Було, шляхта{36}, знай, чваниться,День і ніч гуляєТа королем коверзує…Не кажу СтепаномАбо Яном Собієським:Ті два незвичайні —А іншими. НеборакиМовчки панували.Сейми, сеймики ревіли,Сусіди мовчали,Дивилися, як короліІз Польщі втікають,Та слухали, як шляхетствоНавісне гукає.«Nie pozwalam! Nie pozwalam!»{37} —Шляхта репетує,А магнати палять хати,Шабельки гартують.Довго таке творилося,Поки не в ВаршавіЗапановав над ляхамиПонятовський жвавий.Запановав та й думав шляхтуПриборкать трошки… Не зумів!Добра хотів, як дітям мати,А може, й ще чого хотів.Єдине слово «nie pozwalam»У шляхти думав одібрать,А потім!.. Польща запалала,Панки сказилися… Кричать:«Гонору слово, дарма праця!Поганець, наймит москаля!»На ґвалт Пулавського і ПацаВстає шляхетськая земля,І разом сто конфедерацій{38}.Розбрілись конфедератиПо Польщі, Волині,По Литві, по МолдаванахІ по Україні{39};Розбрілися та й забулиВолю рятувати,Полигалися з жидами,Та й ну руйнувати.Руйнували, мордували,Церквами топили…А тим часом гайдамакиНожі освятили.
Перейти на страницу: