Таємне джерело
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-6065-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Таємне джерело». Краткое содержание книги:
Підполковник перервався заради того, щоб випити та закурити, Ігор машинально повторив його дії, підсунув ближче до начальника шоколад, той хитнув готовою, повів далі:
– Першу смерть узагалі ні з чим таким не пов’язували. Ось тут, як мені пояснили колеги з Володимирської, і є притичина. Наступних двох так само знайшли в околицях Гайворона. Місцеві знаходили, тож роти не позатикати. Тим більше – по селах…
– Це ясно. – Ігор відчув, як поступово повертається до нормального життя, вранішнього візиту в «Продукти» виявилося б усе одно мало. – Три смерті в одному місці за короткий час. Там не плітки, там романи можна клепати.
– Хай би писали, – погодився Бурков. – Одна обставина, Ігоре… Так, невеличка, дрібна можна сказати. Мертві тіла люди знаходили. Факт. А ось причину смерті ніхто сторонній знати не міг. Висновки експертів, сам розумієш, ніхто широко не розголошував. Через те отой самий Григорів про отруєння водою знати не міг.
– Сам по собі не міг, – додав Князевич.
– О, бач, коньячок подіяв! Мислити починаєш, сищику. Значить, йому або хто підказав, так, ніби ненароком, або він знає щось незалежно від підказок. Цей варіант навіть у КДБ відкинули. Зате пояснили: про те, про що Григорів каже вголос, більшість в окрузі знає, та помовкує. І тут або, знову ж таки, свідоме розпалювання страхів у громаді, або – втілення в життя цих самих страхів та забобонів. Виниклих, крім усього, також на релігійному ґрунті. Уявляєш, якщо це піде за кордон? Почнуться відразу закиди: ось, мовляв, кара знаходить безбожників… Там, на бандерівщині, наша влада ставиться до атеїстичної пропаганди особливо. Висновок який? Спробувати довести: всі три смерті не мають нічого спільного з потойбічними силами чи різними прокляттями, як на тому наполягають Григорів та йому подібні.
– До чого тут вода?
– А є там якась місцева казка про мертву воду… Нібито мертву воду, – швидко виправився Бурков. – Казок мені ніхто не розповідав. Ще бракувало, якби в аналітичну довідку для міністерства внутрішніх справ прописували якусь там українську народну казочку. Нас цікавить сувора реальність. А вона така… Зараз.
Підполковник знову вийшов, аби повернутися з картонною текою, старанно зав’язаною бантиком. Розв’язавши шворки, Бурков швидко перебрав вміст папки, знайшов потрібний папір, прокашлявся:
– Ось така реальність, ось такі факти. В організмі кожного з трьох виявлено частинки а-ма-ні-тину. – Слово підполковник прочитав старанно, по складах, ніби боячись припуститися в ньому якоїсь фатальної помилки. – Хрін його знає, що це таке. Отут написано: дуже сильний токсин, належить до групи білкових. Спричиняє параліч верхніх дихальних шляхів, належить до особливо небезпечних. У нашому випадку саме цей… ну, ти пойняв, став причиною всіх трьох смертей. Але, – підполковник знову підняв пальця, – експерти не виключають, що цей токсин, у смислі ця отрута, розчиняється у воді. Воду ж при цьому не обов’язково спеціально наливати у гранчак, наприклад. – Ніготь підполковника клацнув по грані порожньої склянки. – Отрута ця здатна утворюватися в природних умовах, бо виділяється з грибів.
– Яких?
– Ось тут пишуть, загалом мухоморів та блідих поганок. Хоча не тільки, токсин може міститися навіть у звичайних їстівних грибах. Ліс довкола Гайворона – місце грибне, для грибників благодатне. Так кажуть, у всякому разі.
– Що там за джерело, ніяк не втямлю.
– Я теж. Колега з Володимирської, той, хто зі мною говорив, цю тему або забалакував, або оминав.
– Судячи з усього, вона ключова тут.
– Згоден. Мені в двох словах і пояснили: є джерело, десь так у лісі. Природне. Нібито вода, в яку потрапили ці смертельні токсини, звідти. Але… питань маса, Ігоре. – Підполковник налив по третій, тепер уже випив своє, не припрошуючи, зробив глибоку затяжку, докуривши чергову сигарету практично до фільтра. – Дивись сам. Люди там що, раніше воду не брали? Брали… мабуть. Ніколи не труїлися? Ні, раз такі чутки. Чому тільки тепер смерть від отруйної води почали називати карою Божою? Причому – не просто, а карою для комуністів, для всієї нашої влади. Там, здається, навіть якийсь пост поставили, але то вже деталі… Словом, сам розумієш, діло виходить таке, ідеологічне. Політичне, я б сказав. Делікатне, коротше. Справи ніби нема, а розкручувати треба. Ніхто нікого не вбивав наче, а винуватих знайти вимагають. Бо, – палець знову націлився в стелю, – якщо винуватих не знайдуть, виглядатиме не дуже добре. Виходить, справді існує якась кара Божа… для певних людей. Віриш у це?