Таємне джерело
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-6065-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Таємне джерело». Краткое содержание книги:
Зараз тут, просто на широкій поверхні телевізора, лежав магнітофон із заправленою бобіною. Придивившись, Князевич вгледів на передній панелі напис «Электроника. Видео», запитально глянув на Буркова – раніше в цьому, як називав його сам підполковник, закапелку такої рідкісної апаратури не водилося.
– З Володимирської принесли, – коротко пояснив начальник, вмикаючи тим часом телевізор та налаштовуючи на порожній канал. – Сьогодні заберуть. Дивимося тільки з тобою, тільки раз. Я бачив уже, ще вчора. Але все одно – державна таємниця, такий гриф. Розписуватися ніде не треба, в твоїй ситуації патякати невигідно.
Князевич уже без зайвих нагадувань починав розуміти: саме його ситуація – причина всього, що відбувається з ними зараз і чого він так досі й не втямив. Замість укотре щось спитати Ігор мовчки вмостився на краєчку дивана, розуміючи: зараз усе пояснять. Підполковник, обережно натиснувши потрібну кнопку, буркнув швидше до себе, ніж до підлеглого:
– Сам би я хер розібрався. Прийшли, підключили, показали, де в нього тут що… Все, пішло кіно.
Відступивши від телевізора на кілька кроків, Бурков не сів поруч, лишився стояти, тепер схрестивши руки на грудях і далі перекочуючись із п’ятки на носок.
Тим часом на екрані пройшли горизонтальні смуги, перестало сніжити, з’явилося зображення: порожня кімната зі стінами, пофарбованими в ядучо-зелений колір. Майже відразу в кадр увійшов невисокий чоловік у розтягнутому сірому плетеному светрі, сів на табуретку, яку оператор не зафіксував об’єктивом, згорнув руки перед собою, втупився вперед. У Ігоря склалося враження – чоловік зараз поїдає очима його, і враз стало незатишно.
– Ви знаєте, де ви перебуваєте? – запитав хтось, кого камера не показувала, – молодий чоловічий голос.
– Знаю. – Голос чоловіка звучав монотонно.
– Запис зроблено два дні тому. Це психлікарня десь у Тернопільській області. Мені називали місце… Щось наче як камінь… Підкамінь, о, точно – Підкамінь! – пояснив Бурков. – До речі, мені сказали – цього типа там зараз уже нема, перевезли.
Князевич знизав плечима. Чоловік у кабінеті з зеленими стінами виглядав справді не надто здоровим.
– Пам’ятаєте, як вас звати, прізвище? – мовив невидимий.
– Не забув.
– Назвати можете?
– Григорів Яків Васильович.
– Якове Васильовичу, де ви почули те, про що вигукували на вулиці?
– Ось тут. – Чоловік торкнувся пальцем свого лоба, не зводячи очей із камери.
– Ви хочете сказати, що чуєте голоси?
– Я нічого не чую. Я не хворий. Ви приволокли мене сюди, але я не хворий.
– Ви ж чуєте голоси, як же ви не хворий?
– Нічого я не чую.
– Якове Васильовичу, ви тільки ж ось сказали: чуєте голоси в своїй голові. Хіба ні?
– Ви теж чуєте голоси в голові. Кожна людина, яка мислить, чує голоси в голові. А всяк, хто вірує, чує голос Божий.
– Значить, ви розмовляєте з Богом?
Мовчання.
– Громадянине Григорів, ви розмовляєте з Богом?
– Зараз я розмовляю з вами. А ви – не Бог. Ви взагалі не боги. Ваша влада не від Бога, а від Сатани. Ви слуги диявола, пекельне плем’я, ви безбожники та грішники. За це воздається вам уже на цьому світі.
– Ці голоси ви чуєте в голові, Григорів?
– Я не чую голосів. Ви не зробите з мене божевільного. – Очі чоловіка хворобливо блиснули, але він далі говорив монотонно, не підносячи голосу, ніби перебуваючи на своїй хвилі. – Головою я думаю. Усі здатні мислити люди думають головами. Ви забрали все, ви морили нас голодом та війнами, ви руйнуєте наші храми й виселяєте нас із наших земель. Ви забираєте в людей всі права. Тільки права думати в мислячої людини забрати ніхто не може.
– Отже, Григорів, ви думаєте?
– Думаю. На відміну від вас, слуг Сатани, я думаю.
– І свої думки озвучуєте? Кажете вголос те, що десь почули про владу?
– Це може почути всякий, хто має вуха. І побачити всякий, хто має очі.
– Слухайте, Григорів… Слухайте, кінчайте юродствувати. Ви або повний шизоїд, і тоді вас почнуть лікувати належним чином, або ворог, і тоді з вами розмовлятимуть уже не тут і не так. Ну, вирішили, хто ви?
– Людина. Вільна людина на вільній землі. А вас не буде через десять років. Це починається. Все колись починається.
Князевич глянув на Буркова. Той стояв непорушно, дивився на екран, вираз обличчя тепер став зовсім розгубленим.