Таємне джерело
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-6065-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Таємне джерело». Краткое содержание книги:
– Григорів, поясніть, тільки від самого початку. Кого не буде через десять років?
– Вас.
– Мене?
– Вас. Вашої сатанинської влади і всіх, хто їй служить. Хіба ви ще цього не зрозуміли? Скільки народу ще має померти? Ви – безбожники, то слухайте поради мудрих людей: покайтеся та забирайтеся геть.
– Григорів… – Невидимий говорив із чоловіком, наче з дитиною. – Григорів, чому саме десять років? Ви кажете про нашу владу, про радянську?
– Такого слова нема. Влада, яка не визнає Бога, – від диявола.
– Нехай так. Чому саме через десять років? Хто вам це сказав?
– Числа.
– Які числа?
– «Шість». «Чотири». Разом – десять.
– Звідки ви взяли саме ці числа?
– Шістдесят чотири. Магічне число, коли воно складається – Світло починає боротися з Темрявою. Це лише початок. Боротьба триватиме десять років, Світ та переможе Тьму.
Навіть такі гучні слова Григорів примудрявся промовляти, не збиваючись із обраного тону.
– Звідки у вас склалося число шістдесят чотири, Григорів?
– У вас із математикою погано? Ви не знаєте своїх свят?
Тепер підполковник повернув до Князевича голову, пояснив:
– Мені потім окремо розказали… Цей чудик відняв тисячу дев’ятсот сімнадцять від тисячі дев’ятсот вісімдесят одного. Вийшло шістдесят чотири.
– І що? – Ігор остаточно заплутався.
– Ти що в листопаді святкуєш? На парад ходиш, ура кричиш. Шістдесят чотири роки радянській владі буде за кілька місяців, забув?
Від несподіванки Князевич укляк на дивані.
– Ну… я так ніколи не рахував…
– А цей, бач, рахує.
– Повний псих!
– Якби справді патякав дурню, я б тобі це відео не показував.
Тим часом після короткої паузи допит у зеленому кабінеті рушив далі:
– Ви розумієте, Григорів, що зараз мелете повну єресь?
– А ви розумієте, що якби це була справді повна єресь, ви б мене сюди не затягнули? Джерело в Гайвороні – тільки початок. Кожного з вас, хто не покається, спостигне кара Божа! Як не там, то в іншому місці! Джерело – це початок вашого кінця, безбожники… Червоні безбожники, ви всі прокляті, прокляті всі…
– Про яке джерело ви говорите, Григорів?
– Ви добре знаєте, про що я кажу. Ви боїтеся, ви вже давно боїтеся. Ви шістдесят чотири роки боїтеся, тому відгородилися від людей, тому шукаєте весь цей час ворогів замість шукати тут друзів. Ви всі прокляті, прокляті, прокляті…
Голос Григоріва звучав голосніше, ще трохи – і він зірветься на істерику. Видовище починало лякати Князевича, але він, попри все, не міг відірвати очей від телевізійного екрана. Все припинив Бурков – рішуче натиснув потрібну кнопку, зупинив бобіну, вимкнув апарат.
– Досить. Там ще є, не так багато, але основне ти почув. Більше тобі знати навряд чи треба, ти й так усе зрозумів.
– Я нічого не зрозумів, – щиро зізнався Ігор.
– Дядько в своєму Кременці віщував скорий кінець радянській владі.
– Де це, нагадайте.
– Сам до пуття не знав до цього часу, каюся. Тепер на все життя запам’ятаю – Тернопільська область, районний центр, недалеко від Рівненської. Там межа між областями практично рядом.
– Що, просто йшов вулицею та верз ось таку каламуть?
– Не просто. Він ходить у якусь там церкву. Дім молитви абощо, я до ладу не розібрав. Сам знаєш політику партії: релігія – опіум для народу. На Заході в нас народ іще забитий, скільки там більшовики, менше, ніж сорок років? Не всі пережитки вибито. Курй, до речі.
Прочинивши ширше кватирку, підполковник запросто переставив попільничку з журнального столику на диван, витяг із кишені кітеля пачку «Стюардеси», пригостив підлеглого. Вузенький «пенальчик» одразу наповнився сизим тютюновим димом.
– Значить, наскільки я зрозумів людину з суміжного відомства, – вів далі Бурков, маючи на увазі КДБ, – із метою виявити різні нездорові настрої у такі ось релігійні громади засилаються… скажімо так, позаштатні співробітники. Один із таких, імовірно, почув, як на зборах цей ось Григорів запевняв, що безбожники-комуністи прокляті. А прокляття починає діяти, бо так склалися числа. Згадував якусь нумерологію, я в такій хрінотіні не сильний. Головне, Ігоре Степановичу: аби він просто так це молов, може, просто б узяли на замітку, викликали б кілька разів на розмову, ну, як це звичайно робиться. Тут же збіглось одне до одного. Ось чому насторожило, колеги відразу стійку зробили.
– Збіглося – що?
– Дурня якась. Але склеїлося. Там у них люди помирають. За два останні тижні – троє.
– Помирають чи…
– Криміналу досі не фіксували. В смислі, усі три трупи не кримінальні. Так, принаймні, виглядає. Хоча за кілька днів до смерті всі троє зникали, можна сказати, безвісти. Їх оголошували в розшук.