Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
3. Із цієї конституційної норми випливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими нормативно-правовими актами. Ці конституційні положення знайшли своє відображення додатково і у ч. 2 ст. 7 КВК України. При цьому слід виходити з того, що покарання, по суті, є заходом примусу і для досягнення його цілей права та свободи засуджених повинні обмежуватися. Ступінь обмежень, безумовно, залежить від виду кримінального покарання, призначеного судом. Найменшу кількість обмежень передбачено при виконанні покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, найбільшу — при виконанні покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства. Наприклад, особи, засуджені до таких видів кримінальних покарань, як арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, більш обмежені у правах і наділені специфічними обов’язками, порівняно із засудженими до виправних чи громадських робіт. Найбільша ж кількість обмежень в особистих, політичних і соціально-економічних правах встановлюється для засуджених до позбавлення волі.
4. Засуджені до позбавлення волі, як і інші громадяни, мають право на життя (ст. 27 Конституції України), яке в умовах ізоляції від суспільства конкретизується в право на особисту безпеку (ст. 10 КВК); на повагу до своєї гідності; не можуть бути піддані катуванню, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню, незважаючи навіть на порушення порядку і умов відбування покарання (ст. 28 Конституції України); на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції України, ст. 128 КВК), на користування рідною мовою (ч. 1 ст. 8 КВК) тощо.
Між тим, на підставі статей 12—13 Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» засуджені до позбавлення волі обмежуються в конституційній свободі пересування і вільному виборі місця проживання (ст. 33 Конституції України); на підставі ст. 6 Закону України від 21 січня 1994 р. № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну» до відбуття покарання або звільнення від відбування покарання позбавлені права вільно залишати територію України.
За Конституцією України засуджені до позбавлення волі обмежені в праві на особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31). Так, засуджені, їх речі і одяг, а також приміщення, в яких вони проживають, за статтями КВК України підлягають обшуку і огляду (ч. 5 ст. 102), вони перебувають під наглядом, який передбачає цілодобовий і постійний контроль за поведінкою, в тому числі і із застосуванням аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів (ч. 1 ст. 103); кореспонденція, яку отримують засуджені, підлягає перегляду (ч. 3 ст. 113); телефонні розмови засуджених проходять під контролем адміністрації (ч. 5 ст. 110).
Засуджені до позбавлення волі мають право на свободу думки і слова, можуть збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію (ст. 34 Конституції України); придбавати у зв’язку з цим за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу, передплачувати газети і журнали (ч. 1 ст. 109 КВК); у вільний час слухати радіо чи переглядати телевізор (ч. 2 ст. 129 КВК). Між тим, використання засудженими комп’ютерної, аудіо- та відеозаписувальної техніки, друкарських машинок і копіювальних апаратів у виправних колоніях забороняється (ч. 5 ст. 112 КВК, додаток № 9 до ПВР УВП.
Засуджені до позбавлення волі мають право звертатися до суду, органів прокуратури, державної влади й місцевого самоврядування, об’єднань громадян з пропозиціями, заявами та скаргами (ст. 40 Конституції України, ч. 1 ст. 8 КВК). Хоча позбавлені волі мають активне виборче право, але вони не можуть брати участь в управлінні державними справами й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України) через ізоляцію від суспільства. У зв’язку з цим, засуджені обмежені також у праві об’єднуватися в політичні партії та громадські організації (ст. 36 Конституції України); вони можуть брати участь лише у самодіяльних організаціях засуджених (ч. 1 ст. 127 КВК), які не потребують державної реєстрації і працюють під контролем адміністрації виправної колонії.