Льонтом. Дороги і люди

Якщо людина, котра любить Узбекистан, захоплюється узбеками (сам він етнічний казах), робить усе, аби в нас залишилося приємне враження від його країни, і висловлюється аж так, то мусить бути цьому причина. Не те, що мусить, вона є. Тим більше, тут усе на поверхні.

Попри те, що узбеки неабияк мені подобаються, що в їхній країні я почуваюся куди затишніше і безпечніше, як у наших східних сусідів, Узбекистан — сувора, тоталітарна, бідна й відстала держава. В порівнянні, звісно. Але навіть порівнюючи з Росією, до якої мої симпатії важко применшити, різниця величезна, і вона не тільки у рівні впливу режиму на кожного окремого громадянина. Узбекистан — це країна надлишку чудес і нестачі звичайних матеріальних благ; цивілізації, як ми звикли казати. Ну, гаразд, тут немає бензину і всі їздять на газі, годинами простоюючи в чергах до заправок[9]; гаразд, тут перед Днем незалежності міліція обачно забирає в мисливців зброю; гаразд, тут регулюють народжуваність у такий спосіб, що після четвертої дитини жінкам примусово ставлять спіраль; гаразд, по телевізору тут паралельна реальність, а карточку мобільного зв’язку можна придбати лише на узбецький паспорт; гаразд, інфляція призвела до того, що найбільший номінал національної валюти приблизно дорівнює нашим трьом гривням, тобто навіть невеликі суми грошей — це вже товста пачка купюр. Коли, наприклад, водій автобуса йде на заправку, то бере з собою кілька таких скріплених гумкою жмутів і це виглядає, як у кримінальному кіно. З цим ще якось простіше. Гаразд, з усім примирився.

Але це ще не все. І останнє, про що згадаю, дещо прояснює ситуацію. Це купол на храмі ка-рімовського режиму. Жодного разу я не здибав тут людини із книжкою! Ніде: ні в містах, ні в селах, ні в громадському транспорті. Звісно, є різні прошарки суспільства, мусять бути інтелектуали чи просто люди, які люблять читати. Мусять, але мені такі не траплялися. Друковану продукцію на митниці треба вписувати у декларацію окремим пунктом. Збірку есеїв Анджея Стасюка, що я собі взяв на дорогу, прикордонники перевіряли кілька разів. Так-так, питали, ЩО це, гортали і пильно вдивлялися в сторінки. Відкладали її, а потім знов поверталися.