Авантюра XL

підвезла мене і сказала,

що так не можна.

у неї хлопець, він зараз не в місті.

— то отак ти й мандруєш: нова дівчина в кожному місті? — сумно запитала вона.

я мало не заплакав.

я думав, що не виказую своїх емоцій.

почався дощ.

— гаразд, іде дощ, ти змокнеш, їдь.

я сказав це так трагічно, що вона аж засміялася.

ми просто обійнялись, і вона поїхала.

наступного дня я таки подзвонив,

як ми й домовлялися три роки тому.

вона сказала по телефону, що переживала,

що я більше не захочу її бачити взагалі.

ми зустрілися,

вона показувала свої малюнки,

але в якийсь момент ми знову стали цілуватися.

вночі ми дивилися коміка Едді Іззарда, сміялись,

і я почувався щасливим.

я гладив її, став пестити,

і в якусь мить здавалося, що в обох

тіло таки до кінця візьме гору над совістю, проте:

— я тебе дуже хочу, але не хочу йти проти твоєї волі.

— це було б зґвалтування, любий, — відповіла вона та стала до самозабуття цілувати мене.

«мабуть, ніщо не надихає так, як повага», —

останнє, що подумав я, перш ніж теж самозабутися.

ні, більше нічого не було. бо це було б ну занадто підступно.

тим часом решта наших уже якось без мене

вирішила, що краще машину не купувати,

бо вона жертиме більше за нас чотирьох разом узятих.

та й після передчасної смерті любого друга Росінанта

жодна інша коняка його б не замінила.

у жодної з них не буде хмаринок на боках!

отже, будемо подорожувати без машини.

але я вже нікуди не хотів, серйозно думав залишитись у Г’юстоні.

мав довгу розмову з Сімоном.

той сказав, що я жалкуватиму,

та й чим би я на тій Техащині займався, крім стосунків?

а якщо it’s a real thing[19], я зможу повернутися,

і байдуже, через скільки часу.

я вірив, досі вірю: якщо двом людям і далі хотітиметься бути разом,

зустрітися можна завжди, будь-де на цій планеті.

тож було домовлено, що ми з Сімоном поїдемо автостопом,

а Момо й Аліса — через кілька днів автобусом,

і врешті всі зустрінемося в Мехіко.

оскільки довелося взяти частину спільного майна,

в рюкзак усе не влазило, і щоб прив’язати речі зверху,

я підло вкрав з дому, який мене пригрів,

два bungee cords — ґумки з гачками на кінцях.

останнього вечора ми з дівчиною сиділи на теп­лому асфальті.

звичайно, ні про що не домовлялися заздалегідь,

хоча я знав, що колись повернуся.

— як ти думаєш, якби я жив тут, ми б могли бути разом?

вона кивнула мовчки, мало не плачучи.

я ліг посеред порожньої дороги,

поклавши голову на її стегна,

і вона пестила мені волосся.

Аліса побажала, щоб між нами з Сімоном

«ніколи не стала жодна жінка та жодна дорога»,

ми ревно погодились

і вранці удвох рушили на південь.

пішли повільно.